Протоієрей Василій Хомляк: «Священик без громади нічого не вартий»

МРІЯ ПРО СВЯЩЕНСТВО З’ЯВИЛАСЯ В ДИТИНСТВІ

Митрофорний протоієрей Василій Хомляк із своїх двадцяти восьми років пастирського служіння уже двадцять чотири – настоятель Свято-Покровського храму села Терешківці на Горохівщині. За цей час тут з’явилося чотири каплички, кілька поклінних хрестів. Саму церкву теж не впізнати – велична красуня обіч траси «Луцьк-Львів» одразу впадає у вічі. Сяють сонцем золоті куполи, на церковному подвір’ї – нова бруківка, у храмі – оновлені вікна та двері, гарно розписані стіни, реставрований іконостас…

Мрія про священство у Василя Хомляка з’явилася в ранньому дитинстві, у селі Березівці на Львівщині. Малим часто ходив до церкви, знав напам’ять чи не всю відправу, прислухався до розповідей священика. А коли доводилося випасати череду – ставав на полі і співав уявну церковну службу.

Згодом став допомагати священикам під час Богослужінь, ніс послух читця. Настоятелі храму в Березівці у різний час пророкували, що він стане душпастирем. Та доля вирішувала інакше – після демобілізації з рядів Радянської Армії у 1979 році Василь Хомляк 11 років пропрацював інструктором у тодішньому ДТСААФі. Господь покликав Василія Хомляка до священства у складні часи розвалу однієї держави і побудови іншої, коли церква виходила із підпілля. У 1991 році він разом із сином нинішнього настоятеля Успенського собору Володимира-Волинського отця Ярослава Антонюка Юрієм поїхав до керуючого Волинсько-Рівненською єпархією єпископа Варфоломія (Ващука).

Малим часто ходив до церкви, знав напам’ять чи не всю відправу, прислухався до розповідей священика. А коли доводилося випасати череду – ставав на полі і співав уявну церковну службу.

«Владика вислухав мене і сказав на яке число приїхати в Луцьк на службу в Собор, - мовить отець Василій Хомляк. – А тоді, 20 липня, за Літургією в Свято-Троїцькому соборі рукопоклав мене на диякона, а на наступний день – на священика. Тоді був такий час, що катастрофічно не вистачало священиків. Тож духовну освіту я уже здобував, будучи у сані».

НАЙБІЛЬШИЙ СКАРБ СВЯЩЕНИКА – ЙОГО ПАСТВА

Перший указ на парафію для отця Василія був у село Борохів Ківерцівського району. Згодом новий архієрей – єпископ Ніфонт – перевів батюшку в Угринів на Горохівщині.

У день пам’яті святого Андрія Первозваного, 13 грудня 1994 року, архієпископ Луцький і Волинський Ніфонт освятив храм у селі Терешківці. Ця святиня була побудована громадою за сприяння відомого на Волині аграрія, керівника тодішнього ПОСП «Райдуга», Заслуженого працівника сільського господарства України, нині покійного Михайла Трачевського.

Якось до отця Василія в Угринів приїхав староста нещодавно збудованого Свято-Покровського храму у Терешківцях Григорій Войтович. Він запропонував молодому священику проводити служби у їхньому храмі.

«Я уже виселився з Угринова і приїхав в Терешківці. Тут сільська рада мені виділила під житло приміщення колишньої школи, яке було напівзруйнованим, не було вікон, обвалювалася стеля. Важко було спочатку. Але і Михайло Іванович Трачевський допоміг і люди не обділили увагою і якось зробили ремонт», - розповідає отець Василій.

Колись вийшла публікація, що на жнивах у ПОСП «Райдуга» шофером працює… священик.

Живе батюшка разом із матушкою Надією, синами Володимиром та Романом, невісткою Юлією та внуками Марком й Іларією. Син Андрій з дружиною Мар’яною та внучками Дарією й Анастасією теж неподалік дідуся. А найстарша дочка Ольга і зять – священик Роман Світлик – мешкають у сусідньому Ощеві.

За час служіння протоієрея Василія Хомляка у Терешківцівському храмі багато чого змінилося. Жителі села розповідають, що батюшка у церкві сам береться до будь-якої справи: власноруч оновлює іконостас, виготовляє кіоти, кладе плитку і робить бетонні стяжки. Коли запитав у отця Василія, чи це справді так, він мовив: «Чого вартий священик без громади? Без підтримки і допомоги моїх прихожан нічого б не зробили. А так разом оновили облицювання стін зовні, замінили вікна, двері, встановили нові куполи, вимостили церковне подвір’я бруківкою, будуємо парафіяльний будинок».

Священик називає багато доброчинців, які не шкодують ні часу, ні сили, щоб допомогти парафії.

У Терешківцях на різних вулицях красується аж чотири каплички. І у кожній із них – частина праці отця Василія. «Першу я робив у себе на подвір’ї, потім замовляв купола, з сином його встановлював. Будівництво другої профінансував Михайло Трачевський, а я лише вибирав проект, замовляв матеріали. Коли ж почалися драматичні події на Сході України, ми вирішили ще одну капличку присвятити полеглим героям Небесної Сотні та загиблим у неоголошеній російсько-українській війні. Допоміг і нинішній керівник ПОСП «Русь», Заслужений працівник сільського господарства України Валентин Вавринович, сільська рада і громада не стали осторонь», - згадує батюшка.

Задум побудувати четверту капличку у селі виник у Віталія Брикайла. Про свої наміри він одразу розповів отцю настоятелю. Разом вони їздили аж на Львівщину, щоб подивитися на схожі споруди, працювали на будівництві. І через короткий час обіч траси «Луцьк-Львів» виросла ще одна святиня.

ВРАНЦІ СЛУЖИВ ЛІТУРГІЮ І ЇХАВ ЗБИРАТИ ВРОЖАЙ

Колись на шпальтах «Горохівського вісника» вийшла публікація, що розповідала, як на жнивах у ПОСП «Райдуга» шофером працює… священик. Все почалося з того, що Михайло Трачевський поскаржився батюшці, що у господарстві не вистачає водіїв. Тоді отець Василій, шофер із досвідом, запропонував свою допомогу. Наступного року Михайло Іванович уже без роздумів просив батюшку знову сісти на жнива у вантажну машину.

 Свого часу він постійно супроводжував уже покійного благочинного отця Олександра Пасічника у всіх поїздках. Тодішній митрополит Ніфонт якось назвав протоієрея Василія Хомляка майбутнім Горохівським благочинним, але батюшка відповів, що не відчуває на це сили, бо це велика відповідальність перед Богом та Церквою.

 Нині він – митрофорний протоієрей, духівник Горохівського благочиння. Але, каже, ніколи не прагнув ніякої відзнаки. Найбільша мрія отця Василія Хомляка – мир в Україні та добрий стан і спокій усього християнського світу.

Роман НОВОСАД.