Андрійко живе завдяки своїй сестричці-донору

«Дякувати Богу, знайшли клініку в Туреччині…»

Хоча першу у світі трансплантацію провели у нас, в Україні, упродовж багатьох років хворі співвітчизники, які потребують пересадки органів чи клітин кісткового мозку, змушені їхати на лікування за кордон. Недолуге законодавство, злочинна байдужість чиновників від медицини затягували вирішення проблеми. Торік нарешті Верховна Рада прийняла довгоочікуваний закон про трансплантацію, але довести справу до логічного завершення у МОЗ ніяк не спроможуться. А тим часом згорьовані люди змушені оббивати пороги…

Такі страждання випали й родині Нестеруків.

— Я була на лікуванні в Мінську, адже теж хворію. Зателефонувала донька Мар’яна, котра стала Андрійкові другою мамою через мою відсутність, і сказала, що в нього висока температура. Як виявилося, це був сигнал про смертельно небезпечну хворобу. Від фахівців лікарні «Охматдит» у Києві почули страшний діагноз і рекомендацію: «Потрібна галогенна трансплантація кісткового мозку від сумісного донора», — ​журилася мама Ніна Нестерук. — ​У Мінську операція коштує 130 тисяч доларів, в Італії — ​ще дорожче. Дякувати Богу, в Туреччині знайшли клініку, де пересадку кісткового мозку готові зробити приблизно за 65 тисяч доларів…

Де взяти таку суму сільській родині? При тому, що сама жінка на той час перенесла чотири онкологічні операції та сімнадцять хіміотерапій. Немилосердною була доля і до Андрійка, який через вроджену ваду слуху не чує. І ось нова біда. Рідні хлопця готові були стати донорами клітин кісткового мозку.

«До серпня 2018 року я про це практично нічого не знала, але захворів молодший брат, якому була потрібна трансплантація кісткового мозку. Виявилось, що в Україні це не так легко зробити. Вірогідність кровного донорства 20%. Очікування затягнулося довше ніж на два тижні. Нарешті стало відомо, що підійшла я. Нам повезло, бо ми увійшли в ті 20%, а більшість не входить. Для них починається пошук донора, це може зайняти від кількох днів до кількох місяців. Тож для наших українських дітей та дорослих донорами стають німці, поляки, італійці… але не українці при не родинній трансплантації, бо їх просто немає в базі. Тому перед від’їздом в Стамбул я зареєструвалася у БФ «Український реєстр донорів клітин кісткового мозку». В Україні тих, кому потрібна така пересадка, — 500 щороку», — ​згодом напише Мар’яна Нестерук на своїй сторінці у Фейсбуці.

Благословенна мати, в якої такі прекрасні діти…

Зібрати 65 тисяч доларів у якнайкоротші терміни — завдання дуже важке. Але Ніна Петрівна трималася мужньо. Додавало сил те, що відгукнулися на її звернення благодійні організації, волонтери, небайдужі люди, яких зворушили стосунки між дітьми у цій родині. До речі, Мар’яна свого часу заради брата обрала спеціальність сурдоперекладача. Тепер вона готова була поділитися з Андрійком своїм здоров’ям, до того ж родинне донорство здешевило операцію. Але довготривале лікування, а також реабілітація, яка триває кілька місяців, — ​це непосильні витрати. І мама стукала в усі двері…

 Нарешті Нестеруки з татом вже у Туреччині. Призначили дату трансплантації — ​26 грудня 2018 року.

«Андрія відключили від внутрівенного харчування, немає вже високої температури. Їсть турецькі супи, дуже скучає за своїми кролями, собаками. Останній раз хлопчик був вдома у перших числах серпня. Тримайся, сонечко! А мама шукає гроші…» — ​поширювали повідомлення і реквізити благодійного рахунку небайдужі люди у соцмережах.

Дні у клініці тягнулися повільно, але рятувала взаємопідтримка і велика любов між найріднішими людьми. Вражає величезна сила духу Мар’яни. Після операції вона напише: «Учора я віддала частину своїх стовбурових клітин для Андрія. Попередньо мені зробили 10 ін’єкцій в руку. Це майже не боляче. Після 10 уколу на призначену дату трансплантації у мене взяли стовбурові клітини за допомогою спеціального апарата. Усе тривало 3 години… Потім кістковий мозок почали пересаджувати Андрієві. Це виглядає як звичайне переливання крові, реципієнт нічого не відчуває. Хлопець радів в цей час новому життю і всі його вітали з другим днем народження. Ось і все. Після забору через годину я вже ходила, почувалася добре, показники крові були в нормі. Зранку мене виписали з лікарні як донора…»

Тримався як справжній боєць і Андрій. Навіть у клініці він не байдикував, прагнув не відстати від своїх однокласників. «Нам не дозволили в бокс брати його зошити та щоденник, які привіз із Луцька. Тому довелось купувати на місці в упаковці та з обкладинками, які миються, щоб перед кожним контактом з предметами їх можна було продезінфікувати. Адже тут головна вимога — стерильність. Підручники брат «завантажив» на телефон. За цей період він екстерном вивчив анатомію і фізіологію людини, норми різних показників крові і що вони означають», — ​ділилася новинами Мар’яна.

Новорічним вітанням стала звістка від мами, що необхідну суму їй нарешті вдалося зібрати. Ніна Петрівна дякувала всім, хто підставив плече у важку годину. А Мар’яна утвердилася у своїх намірах: «Одна із моїх запланованих справ на 2019 рік — ​стати донором для трансплантації кісткового мозку. Лише б здоров’я дозволило. Моя реєстрація в списку донорів для когось означатиме майбутнє. Всі ж хочуть жити. Треба тільки допомогти…»

Щиро бажаємо Андрійкові повного одужання. І щоб якнайшвидше такі операції стали доступними усім хворим українцям, які потребують пересадки.

Оксана КРАВЧЕНКО