Лінія фронту колись зникне. Та чи зітреться межа у наших головах?
П’ять років пишу про війну. П’ять років надії, непоправних втрат і розчарувань. П’ять років безрезультатного бігання по колу. Бо і далі доводиться говорити про втрачені долі
Людмила ВЛАСЮК, спеціальний кореспондент «Газети Волинь»
Часом перечитую все написане за рік, сподіваючись, що у перспективі буде краще і позитивніше. Бо ж кажуть, що хочеться читати про щось просте. Скажімо, про зимові гори. Ось про війну — набридло. Соціальні мережі дивним чином поєднують у собі світлини із засніжених Карпат та фото з окопів. Дві окремі реальності. Для одних січень — це гірськолижний курорт, а для інших до кінця життя — Донецький аеропорт. І тут лінія поділу між ними проходить десь у голові.
Громадська організація «Серця кіборгів» презентувала календар на 2019 рік із назвою «Погляд майбутнього» (на фото), учасниками якого стали 12 хлопчиків і дівчаток із родин загиблих Героїв. 12 пар очей. 12 цитат про тата. Дитячі мрії, сподівання і їхні погляди… Дорослі та проникливі. Статистика сумна: в Україні більше 2000 дітей втратили своїх батьків на Сході.
І коли ми сьогодні аналізуємо здобутки минулого року, мені хочеться запитати: «За чим їх оцінювати? За якими подіями?» Томос, введення воєнного стану, посилення санкцій проти РФ? Цей рік не зробив нас сильнішими, ми так само створюємо собі кумирів, яких завтра будемо силоміць позбавляти нагород. Про війну згадуємо, як про погоду. Ну і доки вона не закінчиться, немає сенсу говорити про якісь зміни. Складно пишатись економічними чи професійними показниками, доки поповнюються списки загиблих. Тому оцінюю так: минув ще один рік війни. Для когось він запам’ятається втратою побратимів, комусь — мужністю Сенцова, іншим — 24 ув’язненими моряками. А хтось згадуватиме крутий відпочинок, де не було втомливих розмов про війну. Смерть стала буденністю, і зникло гостре відчуття потрясіння.
Колись зникне і лінія фронту. Та чи вдасться стерти межу у наших головах, якою ми всі поділені умовно. Ті, що мали стосунок до війни, і ті, які не причетні. Для цих дітей з календаря — невидима, але надзвичайно болюча, бо своїх батьків вони бачитимуть лише на світлинах. І завжди різнитимуться від решти, бо це діти героїв України, які віддали за неї своє життя.
Читаючи ці рядки, хтось згадуватиме імена загиблих, а хтось скаржитиметься на свої побутові проблеми. В кожного своя реальність, своя правда. Нікого не хочу осуджувати і говорити про й так очевидні речі. Але тривога не полишає.
А поки що за моїм вікном запалюються святкові салюти і високо розсипаються вогнями. Від цього небо освітлюється різними кольорами… Лінія гідності і дозволеності — теж у нашій голові.
P. S. Хто хоче придбати календар і допомогти оздоровленню діток героїв, телефонуйте до одного з його авторів – Ірини Деревецької – 050 3373704.
