Лижні палиці
У нашій родині є весела повчальна історія. Ще за Радянського Союзу одна родичка дорогою додому помітила чергу за чимось. Щось продавали, і «викинули» явно дефіцитний товар, бо людей стояло багатенько, хоч «у хвості» не знали, за чим стоять… Отож вона купила… лижні палиці. Продавали дуже дешево, але без лиж. Радо принісши їх додому, пояснила здивованій сім’ї, що це дуже корисна річ, особливо коли слизько. Таких радісних людей була довжелезна черга!
З відстані часу, певно ж і стилю мислення, нам видається це смішним і дивним. Але ця історія для мене є показником й іншого: у магазині знали, що непотріб куплять…
Фах зобов’язує мене до критичного мислення, а ще я навчилася шукати людей з інакшою, особливою думкою. Мова не про вічних опозиціонерів, а про тих, для кого масовість не є критерієм правдивості та спонукою наслідувати, — про тих, хто не боїться йти проти течії. Хочу, щоб мої діти мали отаку поленезалежність, інакше кажучи, уміння вийти за рамки заданої (і такої зручної) колії, коли треба навіть виповзти з неї. Та як це зробити?
Очевидно, треба дбати про виховання в дитини людської гідності. А вона плекається змалку.
Очевидно, треба дбати про виховання в дитини людської гідності. А вона плекається змалку.
Це починається в пору, коли, милуючись, дивишся, як дитя настирливо пихтить, намагаючись повзти, і це триває тоді, коли юнак чи юнка з гострим поглядом найколючішими у світі словами намагаються тобі довести, що ти не права, бо просто він (вона) усе знає краще! Отож, не привчаймо своїх дітей до спілкування у формі наказів на кшталт «Бо так я сказав, а в тебе ще молоко на губах не обсохло!»: свої дії, вчинки, прохання можна обґрунтувати раціонально. Будьмо готові трохи поступатися, бо як інакше навчимо «пом’якшуватися» дитину? Фраза «Пошукаємо компроміс» досить надихає… А як дуже хоче набити своїх ґуль — іноді справді мусимо запастися терплячістю і провести самотерапію зі спогадів про свій лет назустріч ґулям-пригодам. «Я ж попереджав» тут не працює. Тільки доброзичливість і поштовх до міркувань «як ти думаєш-відчуваєш, це направді тобі необхідно? Може, відкладеш трішки вирішення цього питання?».
Одна жінка, описуючи, якими незалежними і самодостатніми виросли вони із сестрою, пояснювала це тим, що дорослі члени сім’ї в той час мали стільки клопотів, що багато що довіряли дівчатам просто через брак часу на них і побут. Діти рано навчилися самостійності, їм подобалося, що ніхто їм не вказує, але вони і бачили наслідки своїх «неправильних» дій. Звідси висновок: у пору, коли є на «них» достатньо часу, — намагаймося гасити своє бажання тотального контролю, бо воно шкідливе. Нехай не звикають до того і не думають, що і в дорослому житті правильно, коли хтось візьме важку місію думати та віршувати за тебе й настирливо вкладатиме в мозок, що хоче тобі добра, – тому бери ті лижні палиці і, як нормальні люди, відчувай радість.
Маєте свої спостереження про сімейні стосунки? Пишіть на електронку [email protected] або ж [email protected].
