«Секрет довголіття? Люби людей і все навколо!»

– Миколо Іларіоновичу, порадьте, будь ласка, як прожити довгий вік при доброму здоров’ї?

— У мене, як, зрештою, у багатьох інших, довголіття закладено генетично від батьків. Це — ​по-перше. По-друге, я як медик цікавився цією проблемою, читав багато спеціальної літератури стосовно людини, її поведінки, особливо у стресових моментах. І нічого нового не відкрию, коли скажу: багато залежить від самого індивідума. Треба бути в усьому помірним, любити життя в усій його багатогранності, дорожити кожною миттю, цінувати рідних, з повагою ставитися до всіх, з ким спілкуєшся. А ще — ​намагатися бути завжди оптимістично налаштованим, старатися уникати конфліктних ситуацій, якщо вони виникають звичайно, вміти їх залагоджувати. І обов’язково більше усміхатися, бажати всім здоров’я та добра.

 — Ви себе вважаєте родоначальником медичної династії?

— Приємно чути такі слова. Дійсно, більше 46 років, з 1957-го і по 2003-й, я віддав праці у Нововолинській центральній міській лікарні. Це був час мого зростання і шліфування майстерності як хірурга. Із великою насолодою згадую всі ці роки, коли працював у дружному колективі наших медиків. Ми були молоді, амбітні, старалися самовдосконалюватися, допомагати людям.

 Більше 46 років, з 1957-го і по 2003-й, я віддав праці у Нововолинській центральній міській лікарні. 

Моя старша дочка Ірина, яка мешкає в Києві, лікар за професією, захистила кандидатську дисертацію. Також у медицині працює син Андрій — ​він завідувач відділення реанімації Нововолинської центральної міської лікарні. А найважливіше для мене, що внук Антон вибрав нашу стезю — ​нині є студентом-третьокурсником Вінницького медичного університету. Так що можемо вважати, що наша медична династія склалася.

— Колеги вас характеризують не лише як фахівця високого класу, а й як хірурга, вимогливого до себе й інших. Це — ​професійні принципи?

— На моє переконання, лікар і повинен таким бути. Особливо коли в нього вчаться інші. Хотілося б, щоб наш приклад знадобився молодим спеціалістам, які проходили інтернатуру. Тут ніякі поблажки не проходять. Окрім цього, старався бути толерантним у настановах і порадах, ніколи не перевищував своїх повноважень як завідувач відділення.

— Зараз медична галузь перебуває у стадії реформування. Ваша думка з цього приводу?

— Намагаюся відслідковувати всі зміни в медицині, в тому числі нововведення, на цю тему дискутую з колегами. Знаєте, що мене неприємно вражає? Те, що дуже багато пафосних розмов, різноманітних проектів, але відсутня конкретна робота, спрямована на якнайшвидший результат. Це стосується більше тих, хто сидить у міністерських кабінетах, а не колег, які самовіддано трудяться на місцях — ​у районах і містах. Потрібно більше дбати про структуризацію галузі, матеріальне забезпечення, гідну оплату медперсоналу, можливо тоді й у нас все піде на краще. Адже небезпека в тім, що позбавляємося спеціалістів, неприпустимо, що кращі з них виїжджають за кордон. Якщо такі наслідки реформи, то я — ​проти цього. Та, попри все, в лікаря на першому місці повинні бути професіоналізм, людяність, турбота про пацієнта.

— Миколо Іларіоновичу, яку філософію життя сповідуєте на сьогодні?

— Вона проста, підтверджена тисячоліттями існування людства на цій планеті. Кожен повинен мати зацікавленість до чогось. До речі, я тривалий час, ще навіть коли працював, захоплювався філателією. Зібрав велику колекцію марок. Люблю тварин, моя улюблениця — ​собака Бонні — ​завжди поряд. Не зациклюватися на проблемах. Повинні панувати доброта, виваженість у стосунках між людьми. Нам це дуже потрібно зараз, коли в державі так неспокійно – триває війна.