Про їхню пару говорили: «Красуня і чудовисько»

Вона — ​вродлива, струнка, з великими бірюзовими очима і м’якою співучою вимовою, примадонна Одеської держдрами. Він, судячи зі словесного портрета сучасників, — ​невисокий і негарний, панфутурист, редактор на Одеській кінофабриці. Очевидно, акторка й поет познайомилися біля моря, в романтичній Південній Пальмірі. Обоє потрапили туди 1925 року, а вже 1926-го Ужвій запросив «Березіль», який перебрався з Києва до Харкова і став головним театром країни. Тоді ж таки Ужвій і Семенко одружилися, і наступного року в них народився син, якого назвали Михасем.

У біографіях Ужвій і Семенка їхній шлюб — ​найтемніше місце. Обласкана владою і славою актриса, лауреатка трьох Державних премій СРСР і Герой Соціалістичної Праці, воліла не згадувати про репресованого чоловіка. До того ж вона виховувала їхнього сина, як дві краплі води схожого на батька. Нині про стосунки Семенка й Ужвій судять за спогадом Оксани Буревій — ​дочки письменника Костя Буревія, людини уїдливої і неприємної, та ще й завзятого опонента футуристів.

«Свою першу дружину-вчительку Семенко називав «просвітянкою», бив нещадно за те, що в школі вона вчить дітей любити Шевченка, а не генія — ​Семенка. Дитину Семенкову дружина не наважувалася тримати вдома. Дівчинка плакала, а Михайль скаженів. Тому хвора дівчинка місяцями перебувала у дитячому будинку-санаторії. Згодом Семенко розлучився з дружиною, перебрався до Харкова й одружився з Наталею Ужвій. Тепер бійки і скандали приймала на себе велика артистка театру«Березіль».

У біографіях Ужвій і Семенка їхній шлюб — ​найтемніше місце.

Самій же мемуаристці, яка прибирає тон безапеляційного очевидця, на момент тих подій було сім років. З інших спогадів нічого не відомо ні про лихий характер лідера футуристів, ні про побої першої дружини Лідії Горенко, з якою в Семенка було двоє дітей. Його дочка Ірочка, літературознавець Ірина Михайлівна Семенко, зберегла теплі спогади про родину. Ба більше, вона не любила Ужвій, яка забрала у неї з братом батька. Отже, побої і лихий характер — ​це чергова плітка з оточення Семенкових опонентів.

Восени 1930 року Ужвій серйозно перехворіла, і під кінець року Семенко повіз її відпочивати на курорт. Із Сухумі акторка прислала батькам фото, де вони знялися вдвох: «Навмисне вам не писала, щоб разом послати цю карточку, аби ви знали, що все минуло і я вже цілком здорова. Зараз уже два тижні, як я з Семом живемо на Кавказі, гріємося на сонці, набираюся крови, бо я її загубила багато. Почуваю себе прекрасно — ​Сем дуже про мене піклується, любить. І я щаслива, що живу, тільки скучаю за Михасем».

Їхній шлюб тривав десять років. Вони розлучилися 1936-го, але коли наступного року Семенка арештували в київському готелі «Континенталь», у номері в нього була Наталія Ужвій. Однак це не вказує на її причетність до арешту (такі обвинувачення все життя повторювала ображена Ірина Семенко), але свідчить про те, що розлучилося подружжя цивілізовано й далі спілкувалося всупереч пліткам. І син Михайло залишився з Наталією Ужвій.

Другим чоловіком акторки став Євген Пономаренко, який з юності захоплювався її грою і часто відвідував вистави, в котрих вона грала. Під час Другої світової війни Наталія Ужвій продовжувала зйомки в кіно. Найбільший успіх принесла стрічка «Райдуга» (виконавицю головної ролі Наталію було відзначено Сталінською премією). На легендарному Бродвеї в США понад три місяці стояли довгі черги за квитками на цей фільм.

У 1951 році в родині сталася трагедія. Помер син Михайло, який мав необережність під час поїздки разом з артистами театру ім. Івана Франка на гастролі в Ленінград пірнути у холодну Неву. Хлопець тоді навчався на п’ятому курсі факультету міжнародних відносин. Причиною смерті став менінгіт, від якого тоді не було ліків.

Актриса померла в Києві 22 липня 1986 року. Похована на Байковому кладовищі.