Виховні відсотки. Корисно для батьків
– Більш як 80% рис у дитині уже задано, — заявила нещодавно одна з моїх подруг. — Та ні, ти перебільшуєш… — я заперечувала не зовсім упевнено, бо у цей час подумки оцінювала відсотки своїх дітей. — Точно тобі кажу! Ще десять з лишком процентів списуємо на вплив середовища і приблизно 5% — на виховання у сім’ї, — вона була непохитною.
Мені, чесно кажучи, навіть не хотілося порпатися у якихось наукових дослідженнях на цю тему. Заважали мої спогади: ми стільки вкладаємо у своїх дітей, ними живемо — і що, це можна виміряти відсотками, та ще й такими мізерними!? Правда, мої діти такі різні за вчинками і реакціями. Задано?
Хоча кожному з них дісталися «різні» батьки: дуже важко порівняти молодих недосвідчених тата з мамою (котрі мріють про своє житло, шукають підтримки у бабусь і дідусів), які «дісталися» старшому синові, з нами нинішніми, самодостатніми, досвідченими, за руки яких тримає найменшенький. Кожен із наших чотирьох видавався і видається нам особливим і унікальним, але розуміємо, що їхні чесноти — то не суто наші вкладення.
Ми стільки вкладаємо у своїх дітей, ними живемо — і що, це можна виміряти відсотками, та ще й такими мізерними!?
Хтось зробив набагато раніше перший крок, зате інший раніше склав хатку з конструктора… Я рада, що записую їхнє «перше», їхні спотикання, перемоги й образи, що сьогодні скидаються на довгий веселковий сімейний шарф. Мої «історичні» зошити — і терапевтичні, бо дають змогу повернути рівновагу у моменти, коли наша батьківська вченість не допомагає. Гортаю перші записи з 1997 року і ревниво думаю про 5%. Так багато хвилювань, болю і радості, що не закінчуються, вміщаються у так мало…
Наші діти, приходячи у цей світ, мають справді дуже багато. Перші прояви вдачі у немовляти — це неймовірно! 9 років тому записала, як 3-місячна доня заплакала, коли тато втомився її носити і присів на диван. «Збіг і не більше», — вирішили ми тоді з чоловіком. Та що нам заважало перевірити? Він вставав і сідав ще 6 разів — і щоразу крихітка реагувала плачем, що її не хочуть носити. Вона і тепер настирлива у своїх бажаннях. Її старший брат почав ходити у 9 з лишком місяців і з тих пір навіть засинав, рухаючись по щось своє.
У кожного з батьків є тисячі прикладів про дуже різних дітей і, напевно ж, не усе пояснюється вродженим темпераментом. Є така теза, що ми, батьки, є супутниками своїх чад. А це означає, не наповнювати їх своїм життям, не заповнювати ними усе своє життя, а бережливо підтримувати вогник їхніх устремлінь і можливостей. Виконати таке бездоганно неможливо, але, думаю, люди нагадують час від часу у різних інтерпретаціях цю теорію самим собі, щоб не перегинати палицю у спілкуванні двох світоглядів на момент становлення молодшого, але нічим не гіршого. І теорія 5% — це теж на ту тему. Хай там як, у кожної людини своє призначення і «клунки» батьківських уявлень і вимог не мусять обтяжувати. Усе, що може, маля всотає з молоком і зі щодення родини.
У свої кризові моменти вона робитиме чимало безглуздого, та як минеться — житиме, озираючись на атмосферу з сімейного буття.
Знаєте щось про виховні «відсотки»? Пишіть на електронку [email protected] або ж [email protected].
