Дружина повстанця Перця переховувалася від чекістів 5 років

«Моя мамочка вернулася!»

Запитую пані Ліду, чи хоч вітають її із Днем Незалежності України, за яку боровся й загинув батько?

— Ніхто й ніколи навіть не згадає, — ​сумно усміхається жінка й пригадує, як минуло дитинство дочки бандерівця.

— Народилася я через шість днів після Покрови — ​20 жовтня 1944 року, — ​розпочинає нашу розмову пані Лідія. — ​Мене колись неправильно записали — ​20 червня. Моїм батьком був Василь Чепелюк. Коли прийшли німці, а після них совєти, то тато пішов у ліс боротися за незалежну Україну. Моя мама — ​Уляна Чепелюк — ​часто згадувала, що як він захоче мене побачити, то прийде вночі, візьме сонну на руки і пригорне до себе. Але батька я не пам’ятаю, була ще зовсім крихітною, коли він загинув.

Пані Лідія погодилася розповісти, як минуло життя дочки бандерівця.

Маленька Ліда росла з бабою Ониською та тіткою Мелашкою, адже її маму — ​дружину повстанця Перця — ​вивезли на Сибір.

— Мене навіть в піонери приймали, як і всіх учнів, — ​посміхається Лідія Василівна, — ​ще й червоний галстук носила.

Дівчинка ходила в п’ятий чи шостий клас, коли мама, Уляна Чепелюк, повернулася зі сталінських таборів. Спочатку вони отримали телеграму.

— Я прибігла зі школи, обдивилася кругом, а в хаті немає нікого. Відразу накотилася хвиля розчарування й безнадії — ​значить, мама не приїхала. Думаю, видно таки не відпустили її з тюрми. Та й пішла у двір гуляти зі своїми двоюрідними братами. Але все ще сподівалася й поглядала на дорогу, — ​пригадуючи цей найяскравіший момент свого сирітського дитинства, дочка Перця починає плакати. — ​Аж дивлюся, йде тітка Домця, ще їдна мамина сестра, а з нею якась жінка. У мене серце затріпотіло, ледве не вискочило із грудей: «Мама?!» Й кинулася до неї зі словами: «Мама, моя мамочка вернулася!» Я ж її зовсім не пам’ятала, але відразу впізнала. Всі чомусь стали плакати, тепер уже розумію чому. А тоді дивувалася, бо у той момент я була найщасливішою дівчинкою на світі. Днів зо три не відходила від неї, боялася, що мама знову кудись поїде. Вона ж була на засланні аж за Уралом, в Інті.

Пані Ліда пригадує мамині цукерки — ​найсмачніші гостинці всього дитинства. Репресовану Уляну Чепелюк, дружину бандерівця, ще й не хотіли брати на роботу в колгосп. Жінка працювала за трудодні у ланці, полола буряки, вирощувала льон. Більше заміж не виходила. Вже минуло 24 роки, як Уляна Чепелюк померла, вона дочекалася незалежної України, за яку боровся її чоловік.

Лідія Літвінцова з онуками Романом і Артемом.

В руки опергрупи потрапила випадково — ​під час облави

Лідія Літвінцова не знає всіх подробиць арешту своєї мами, але ми знайшли документи, яких ще ніхто ніколи не оприлюднював. На редакційний запит в обласне управління СБУ отримали відповідь, яка стала приємним відкриттям — ​у них дійсно зберігається слідча справа Уляни Чепелюк. Це чималий том — ​476 сторінок: протоколи затримання, арешту, допитів, суду та реабілітації уже в незалежній Україні. Ми зробили фотокопії й вручили Лідії Літвінцовій документи, котрі проливають світло на історію життя її матері й батька.

Про страдницьку долю дружини повстанця можна написати книгу. Гортаю справу № 5152, розпочату старшим лейтенантом Вагановим 23 лютого 1950 року на двох жінок: Чепелюк Уляну Лігорівну, 1925 року народження, і Случик Акулину Устимівну, 1930–го. Вивчаючи документи, вдалося дізнатися чимало подробиць. Уляна переховувалася майже 5 років і за цей час ніхто не видав її. Дружина Перця потрапила в руки чекістів випадково.

З протоколу дізнаємося, що жінка була затримана опергрупою 25 березня 1950 року в селі Липне в будинку місцевого жителя Федора Гусака під час перевірки документів. Вона назвалася Марією Піддубною, жителькою хутора Гради. Наступного дня, 26 березня, Уляна зізнається, що вона дружина Василя Чепелюка й має 5–річну доньку, яка живе з її матір’ю в селі Холоневичі.

Уляна Чепелюк на засланні.

Жінка була затримана опергрупою 25 березня 1950 року в селі Липне в будинку місцевого жителя Федора Гусака під час перевірки документів.

А далі у справі — ​протоколи допитів, які чомусь завжди розпочиналися пізнього вечора й часто тривали майже до ранку. Слідчий Ваганов наполегливо намагається дізнатися, де і в кого жінка переховувалася стільки часу. Уляна не відразу, але розповідає, що майже рік прожила в батькової сестри Наталії Чирук у селі Постійне тодішнього Деражнянського району Рівненщини. Коли родичів радянська влада збиралася виселити, бо син тітки Адам на псевдо Барвінок був у повстанцях, вона перебралася до дочки Наталії Чирук у село Ставок, де й прожила півтора року. Згодом переховувалася в Івана, якого по–вуличному звали Будний, на Постійненських хуторах.

Читаю протоколи й дивуюся, наскільки тоді люди були милосердними й надавали притулок, ризикуючи власним життям. Згідно із показаннями Уляни, майже рік вона провела в селі Злазному у старенької жінки Гапки Гусак. А звідти пішла на Липненські хутори до своєї двоюрідної сестри Акулини Гусак. З весни 1948–го до літа 1949–го дружина Перця ховалася у родичів. Далі жінка стверджує, що згодом, аж до свого затримання, ні в кого надовго не зупинялася. Тиждень прожила у Холоневичах у своєї мами Анісії Случик.

На допитах у неї вимагають зізнатися, як часто вона бачилася зі своїм чоловіком Василем Чепелюком. З її слів стає відомо, що Перець завжди сам призначав зустрічі у різних місцях: на хуторах та в лісі. Ваганов намагається вивідати інформацію про повстанські схрони, але Уляна відповідає, що не знає, де вони знаходяться. Дуже часто він ставить їй одні й ті ж питання, щоб заплутати та впіймати на брехні. 30 березня 1950 року старший лейтенант запитує, яким чином її вдалося втекти.

У справі № 5152 майже 500 сторінок.

Жінка спочатку розповідає одну версію. Можна сказати, морочить голову слідчому, як восени 1945–го, коли її разом з іншими жителями Холоневичів на підводах везли в Цумань, зупинилися в лісі біля села Берестяного. Там вона з маленькою донечкою Лідою відійшла в ліс ніби справити природні потреби, але, побачивши, що ніхто її не переслідує, втекла. Ніч пересиділа з дитиною під деревом, а коли розвиднілося, подалася до своєї тітки Наталії Чирук у село Постійне. Там перезимувала, а вже весною та віднесла маленьку Ліду до Уляниної матері в Холоневичі.

«Уже весной тетка Чирук Наталия пошла в село Холоневичи к моей матери Случик Анисии и унесла к ней мою дочку. С тех пор я скрывалася одна», заявляє Уляна Чепелюк. Уже пізніше жінка зізнається: насправді вона з дитиною втікала зі збірного пункту в Цумані, який був обнесений старим дерев’яним парканом. 

Закінчення публікації — у наступному четверговому номері.