Маневицький атовець подався у козаки

Після закінчення школи Олег здобув спеціальність тракториста-шофера в Маневицькому СПТУ 28, а в  Ковельському машинобудівному технікумі — ​техніка-механіка. Потім сім років працював у державній службі охорони в Маневичах та Ківерцях. Оселився на Рівненщині, в селі Новоукраїнка Млинівського району.

 – 22 червня 2014-го, під час другої хвилі мобілізації, мене призвали до Збройних сил України, — ​розповідає Олег Приходько. Цю звістку сприйняв як належить, бо не мав наміру десь переховуватись, а став на захист своєї держави.

Спершу він потрапив у 51-шу ОМБ як водій-санітар. Після навчань на Яворівському та Рівненському полігонах у серпні 2014-го разом із іншими вояками його відправили в зону АТО — ​у Дачне Донецької області.

— Було нелегко звикнути до обстрілів та смертей, — ​продовжує співрозмовник. — ​Доводилось вивозити і вбитих, і поранених із місць бойових сутичок та блокпостів.

У складі 51-ї бригади в АТО служив близько півтора місяця. Там Олегові дороги перетиналися зі шляхами теперішнього заступника громадської організації ветеранів АТО, маневичанина Руслана Шпоти. Після ротації та короткої відпустки Приходька перевели служити у 24-ту бригаду оператором-навідником ПТУРа (протитанкової керованої ракети). Знову військовий полігон, цього разу Чугуївський, і з листопада 2014-го — ​вдруге зона АТО (Лисичанськ Луганської області).

Форму й амуніцію козаки купують за власні кошти, також за особистий рахунок беруть участь у різноманітних дійствах. 

— Наш підрозділ зайняв позиції «сєпарів» на склозаводі міста. Так вийшло, що про цю позицію вороги не знали, тому лише кілька разів сипнули «Градами», а от неподалік нас дислокувалась «вісімдесятка», то їм діставалось більше, — ​пригадує Олег.

Бійці три місяці провели в бліндажах. Там самотужки зробили лазню. Вдячні волонтерам за допомогу. Тричі приїздив до них отець Михайло, настоятель маневицького Свято-Троїцького храму тоді ще УПЦ КП. Повернувшись до мирного життя після демобілізації у травні 2015-го, Олег Приходько працював у Львівській охоронній фірмі. Та через півроку взявся за власну справу — ​монтаж опалення та сантехніки. Якось у Луцьку Олег познайомився з отаманом Козацького стрілецького братства Віктором Федосюком, а вже згодом у Берестечку — ​із братчиками. Там рік тому його й посвятили в козаки.

— Спочатку кандидат повинен проявляти громадську активність і лише через рік-півтора може стати членом братства. Моя посвята відбулась лише торік у День Незалежності України.

Форму й амуніцію козаки купують за власні кошти, також за особистий рахунок беруть участь у різноманітних дійствах. Братство не підтримує жодних політичних партій, тому і привабило Олего Приходька. У 2018-му козаки відвідали Холодний Яр, побували в Жидичинському монастирі, щороку святкують День українського козацтва в Берестечку. Штаб братства — ​в Луцькому національному технічному університеті. Тут проводять навчальні лекції для студентів. А на запрошення отця Михайла козаки побували на відкритті новозбудованого храму Мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії в Маневичах.

— Ми радо відгукуємось на такі пропозиції і можемо зварити справжній козацький куліш, показати історичну зброю козаків, продемонструвати, як стріляє гармата. Усе це теж виготовляємо самі, — ​доповнює братчик і згадує про своє давнє захоплення:

— Вже років п’ятнадцять колекціоную вишиті картини (маю їх близько ста), старовинні речі домашнього вжитку. Виставляю і власні картини. Планую в майбутньому організувати невеличкий музей. Вже було декілька виставок — ​в Острозькій академії, Луцькому політесі та в Художній галереї Волинського краєзнавчого музею. Охоче відгукнувся б на пропозицію зробити таку виставку і в рідних Маневичах.

Надихають на творчість Олега Приходька його дружина Валентина та дві доньки — ​Наталія і Тетяна. Часто навідується в Маневичі до матері і сестри. А ще Олег — ​добрий господар. Має півтора гектара землі, трактор, займається вирощуванням грибів, садівництвом. Це допомагає йому адаптуватися до мирного життя, впевнено стати на ноги.

Сергій ГУСЕНКО.