Дружина повстанця Перця переховувалася від чекістів 5 років

Закінчення. Початок у «Волині» за 24 січня

 

У 1950 році в Цуманських лісах ще були повстанці

Уже 5 квітня заарештовану допитують капітан Данилов і той же слідчий Ваганов. Вони намагаються дізнатися, коли і де Уляна бачилася зі своїм чоловіком. Як «вибивалися» ті покази, ми можемо лише здогадуватися. Вона повідомляє про зустріч із Василем у хаті Тетяни Мазнюк на липненських хуторах. А згодом її запитують, коли і куди він має прийти наступного разу. Жінка розповідає, що домовилися побачитися в перший день Пасхи (у 1950–му це було 9 квітня. — ​Авт.) в Одарки Шевчук на Липненських хуторах.

З самого початку слідства Уляна Чепелюк заявляла, що не вміє писати, тому старший лейтенант Ваганов після допиту на кожній сторінці протоколу зазначав: «не грамотная». Згодом Уляна розповіла, що 3 роки ходила в польську школу. І далі вона вже сама підписувала всі протоколи.

У справі є документ, надрукований на машинці і датований 7 квітня 1950 року: «Постановление о предъявлении обвинения», підписане начальником слідчого відділу УМДБ Волинської області підполковником Кабановим.

Жінку звинувачують у тому, що у 1945–му, під час виселення у східні райони СРСР, як дружини бандита, втекла від конвою й перейшла на нелегальне становище, «систематически встречалась с учасниками банды ОУН — ​своим мужем Чепелюк Василием под псевдонимом «Перец» и другими: Чирук Адамом, Гусак Иваном и бандитом под псевдонимом «Иван», стирала им белье и сообщала сведения о пребывании в селах войсковых групп».

Завдяки справі Уляни Чепелюк ми дізналися досі нікому не відомі подробиці про Перця та його побратимів. У довідці від 7 лютого 1950 року йдеться про те, що «в настоящее время на территории Цуманского района действует районный провод «ОУН», в состав которого входят: 1) Районный проводник «ОУН» «Иван», он же «Миша» — ​Пащук Степан Давидович. 2) Рядовой бандит «ОУН» «Перец», он же «Роман» — ​Чепелюк Василий Илларионович. 3) Рядовой бандит «ОУН» «Орех» — ​Линник Максим Афанасьевич. 4) Рядовой бандит «ОУН» «Андрей» — ​Гусак Феодосий Калинович. 5) Рядовой бандит «ОУН» «Петя» — ​Точинский Михаил Павлович. 6) Кущевой проводник «ОУН» «Тихий», он же «Сережа» — ​Павлик Степан Васильевич».

Це ще одне документальне підтвердження про діяльність незламних українських патріотів, котрі через 5 років після закінчення Другої світової в такій безнадійній ситуації боролися й не здавалися.

Ми передали Лідії Літвінцовій кримінальну справу її мами.

Криївка в коморі баби Гапки

На допиті 14 квітня жінка розповідає про схрон у хаті Гапки Гусак на хуторі біля села Злазне тодішнього Деражнянського району Рівненщини, в якому взимку в 1947–1948 роках переховувався Перець з двома повстанцями на псевдо Юрко і Макар. А Уляна жила в цієї жінки й готувала їм їжу. Навесні 1948–го, коли розтанув сніг, вони пішли, але назад не повернулися, натрапили на військових на Постійненських хуторах. У перестрілці Юрко і Макар загинули. Василь Чепелюк залишився живим і ще три тижні переховувався в цій криївці.

У справі є протокол допиту жительки села Злазне Гапки Гусак, 1880 року народження, у дворі якої знайшли обладнаний схрон. Вхід зроблено в коморі. Згідно зі складеним актом його розміри 2 на 2 метри. І додається схема криївки, яку знайшли у бабусиній хаті.

Але начальник управління МДБ Волинської області підполковник Кабанов підписав постанову про невідкриття кримінальної справи щодо Гапки Гусак, враховуючи те, «что она имеет престарелый возраст — ​70 лет и привлекать ее к ответственности нецелесообразно». Коли бабцю запитали, чому вона не повідомила органам радянської влади про повстанців, та пояснила: «Я старая, неграмотная, живу одна, они все были вооружены…»

Читаючи цю справу, ми встановили прізвища емгебістів, які «полювали» на українських патріотів та катували їхніх родичів. Деякі протоколи підписували начальник тодішнього Цуманського районного відділу МДБ майор Летуновський, слідчий — ​лейтенант Пухир, оперуповноважений — ​лейтенант Лосицький, помічник військового прокурора — ​старший лейтенант юстиції Малков.

Чекісти також заарештували й допитували Акулину Случик, 1930 року народження, якій пред’явили звинувачення в тому, що з осені 1948–го до літа 1949–го вона переховувала в себе дружину Перця, нелегалку Уляну Чепелюк.

Судячи з протоколів, допити іноді тривали по 10–12 годин. Ось запис від 22 березня 1950 року: «Допрос начат в 13 часов 30 минут 22 марта и окончен в 3 часа 25 минут 23 марта. С перерывом на обед и отдых». Кати ще й відпочивали, бо, видно, дуже втомлювалися, допитуючи молоду жінку.

Кажуть, він похований у Цумані, але ніхто ж не знає, де його могила.

Обвинувальний висновок по справі № 5152 щодо Уляни Чепелюк і Акулини Случик підписує начальник управління МДБ Волинської області полковник Сидоров. А 20 травня 1950–го, як написано; «в закрытом судебном заседании без участия гособвинения и защиты и без вызова свидетелей» військовий трибунал у складі підполковника Дубовика, майора Прохорова, капітана Крусинського і лейтенанта Мітрушева ухвалив вирок: «Чепелюк Уляну заключить в исправительно–трудовые лагеря сроком на двадцать пять (25) лет с поражением в правах на пять лет без конфискации имущества за отсутствием такового в осужденной». Акулину Случик за те, що вона прихистила двоюрідну сестру, засудили на 10 літ. Дівчина подала касаційну скаргу, й трибунал, розглянувши повторно цю справу, засудив її на 25 років виправно–трудових таборів.

Три покоління родини. Праворуч на фото - Уляна Чепелюк

З документа під грифом «Совершенно секретно» дізнаємося про етапування засудженої Уляни Чепелюк в «Особый лагерь МВД СССР № 1 «Минеральный» станции Инта Печорской железной дороги для отбытия наказания». У січні 1954–го справу переглянули й зменшили термін покарання до 10 років. І нарешті 4 травня 1956–го дружину Перця звільнили з табору. Вона повернулася до родини на Волинь, провівши у неволі 6 років 1 місяць і 4 дні.

Ще один цікавий документ у цій справі від 26 червня 1989 року. Довідка Управління КДБ у Волинській області, підписана заступником начальника Петриком на ім’я прокурора Найденка про те, що кадебісти, розглянувши справу (це вже роки горбачовської перебудови. — ​Авт.), прийшли до висновку, що немає підстав для реабілітації. І лише 31 січня 1992 року Уляна Чепелюк була нарешті реабілітована…

***

На завершення нашої тривалої розмови пані Ліда, яка не має навіть фотографії свого батька Василя Чепелюка, пригадала один епізод:

— Це вже сталося після маминої смерті. Я все просила Бога, щоби хоч уві сні побачити тата. Бо вмру, й не буду знати, яким він був. І якось він мені приснився. Заходить в хату високий, чорнявий чоловік у штанях галіфе й чоботах. Такий, як мама розповідала. Він звертається до мене: «Я — ​твій батько. А де мама?» А я йому відповідаю: «Мама в другій кімнаті». Він мовчки пішов туди. Після цього сну, ви знаєте, я три дні плакала й дякувала Богу, що хоч так зустрілася з татом. Кажуть, він похований у Цумані, але ніхто ж не знає, де його могила.