Найкращий конспіратор ОУН живим не здався

ЗА УКРАЇНУ ПОСТРАЖДАЛА ВСЯ РОДИНА

У той фатальний січневий день 1949 року Олекса йшов у Львові на зустріч із малолітнім сином, якого тимчасово віддав на виховання чужим людям. Там повстанця вже підстерігали… В умовах підпільної боротьби батько міг бачити своїх трьох кровинок — ​сина та двох доньок — ​лише епізодично. Діти більше були з мамою, але і їй задля конспірації часто доводилось віддавати їх родичам чи знайомим і навіть у дитбудинок. Після загибелі Олекси його дружина Ольга отримала 10 років таборів, і діти залишились без батьків…

Сибір, тюрми, розстріли — ​у 1940–1950-ті роки російські загарбники «викошували» цілі родини свідомих українців. Про долю цих сімей читати «без брому» не можна. Їхня жертовність вражає. І заслуговує на те, щоб пам’ять про них жила у поколіннях.

…Батька Олекси Гасина, його матір та брата Йосипа з родиною совєти вислали у Сибір. Двоє інших братів розділили з ним долю підпільника. Старший — ​Матій — ​загинув у 1939-му, захищаючи Карпатську Україну від угорських загарбників. Юрій Гасин (Строюк) — керівник Стрийського окружного проводу ОУН — ​поліг наприкінці 1946-го.

Наприкінці 1930-х разом з Євгеном Коновальцем написав і видав у Канаді фактично перший український «Військовий підручник». 

Сам Олекса встиг відвоювати на чотири фронти. У 1930-х роках за виступи проти політики полонізації скуштував березової каші — ​пройшов сумнозвісний польський «політичний» концтабір у Березі Картузькій на Берестейщині. У 1939-му у Сваляві на Закарпатті готував бійців-січовиків, які зі зброєю в руках зустріли союзників Гітлера — ​угорських окупантів Карпатської України (це був чи не перший збройний опір у Європі планам фюрера та союзників із перекроювання карти континенту). У 1942 році Гасина схопило вже гестапо. Як відомо, у червні 1941-го бандерівці без погодження з Берліном проголосили Українську державу, у якій 33-річний Олекса Гасин був заступником міністра військових справ… А в другій половині 1940-х цей непересічний політичний та військовий діяч на псевдо Лицар вступив у бій з новими «визволителями» — ​московськими.

Є, до речі, дві версії того, як йому вдалося вирватися з рук гестапівців і залишитись живим. За однією з них, його просто викупили підпільники за хабар золотом. За іншою, ризиковану акцію за наказом Дрогобицького обласного проводу ОУН здійснило місцеве підпілля. Його члени Богдан Ковцун та Ярослав Максимів, які за завданням організації вступили в українську допоміжну поліцію, змогли передати провіднику рідину, від якої в Гасина почалася гарячка. Побоюючись заразитись від в’язня якоюсь інфекційною хворобою, нацисти перевели його під охорону поліції до лікарняного ізолятора, звідки ці два підпільники Олексу й викрали.

ЧОМУ ПОРУШИВ НАКАЗ ДРУГА І КОМАНДИРА РОМАНА ШУХЕВИЧА

Довго Олексі Гасину, який у 1946–1949 роках був начальником Головного військового штабу УПА, вдавалось вислизати і з рук радянських спецслужб, які влаштували на нього справжнє полювання. Самі вороги називали його одним з найкращих конспіраторів ОУН. Двічі помилково Гасина впізнавали серед загиблих підпільників, але Лицар знову нагадував про себе. Про одну з таких «смертей» 20 січня 1947 року при проведенні чекістсько-військової операції біля села Лани-Соколівські Стрийського району (зараз — ​Львівщина) міністр внутрішніх справ СРСР Сергій Круглов письмово доповів Сталіну, Молотову і Берії.

 …Народився один із найвизначніших ідеологів та діячів визвольного руху Олекса Гасин у 1907 році в селі Конюхів поблизу Стрия. Навчався у Стрийській гімназії разом із молодшим на півтора року Степаном Бандерою, з яким товаришував. Мав математичні здібності, але справжньою його пристрастю стала військова справа, у котрій почувався як риба у воді. Гасин рік відслужив у польській армії, де закінчив військову школу із другим у навчальному закладі результатом. Згодом отриманий досвід передавав січовикам на Закарпатті. Наприкінці 1930-х разом з Євгеном Коновальцем написав і видав у Канаді фактично перший після визвольної боротьби 1917–1921 років український «Військовий підручник». Був також співавтором «Єдиного генерального плану» збройного повстання проти радянської влади.

У 1946-му Олекса Гасин очолив Головний військовий штаб УПА. Дослідники стверджують, що командувач УПА Роман Шухевич цінував шефа штабу і прислухався до нього. Але був момент, коли дороги цих двох воїнів могли розійтися, причому у трагічний спосіб. У 1944 році Олекса Гасин (Іван Чорнота) був уповноваженим штабу УПА в Карпатах. Там повстанці мали серію запеклих боїв із німцями. Але Гасин, розуміючи, що невдовзі німці відступлять на захід, домовився з ними про нейтралітет, а в обмін отримав 40 ручних кулеметів, 3 гармати, 20 автоматів, 400 гвинтівок і боєприпаси, якими озброїли сотні Славка, Благого і Яструба. Шухевич був обурений, оскільки був проти компрометуючих контактів з одним із загарбників. Він наказав Службі безпеки провести слідство і віддати Гасина під «революційний суд». І лише швидкий відхід німців змінив його позицію — ​треба було протистояти новому старому ворогу.

ПОБАЧЕННЯ ІЗ СИНОМ СТАЛО ФАТАЛЬНИМ

Важкою була доля дружини Олекси Гасина Ольги та його дітей. Їхнього сина Олега на виховання взяла донька священика з рідного села Ірина Боднар. Хлопця до четвертого класу навчали вдома і майже не випускали на вулицю, щоб не видав себе. Згодом Олег закінчив Київський університет імені Тараса Шевченка. І коли рідна мама повернулась із Сибіру, до старості доглядав її. «Роки 46–47, коли ми з мамою мусіли постійно міняти місце проживання або мати залишала мене у знайомих людей, я мав інше прізвище й ім’я, — ​згадував Олег. — ​Кожен раз я мусів знати нову легенду про себе. І тим, у кого я жив, треба було ту легенду підтримувати. То були сміливі люди, віддані, бо це закінчувалось одним — ​Сибіром!» Двоє його сестер перебували у дитячому будинку, поки їх не розшукала і не забрала тітка Марія.

Ольга Гасин була зв’язковою, підбирала конспіративні квартири для чоловіка та Романа Шухевича. У 1950-му їй дали 10 років таборів. Після смерті Сталіна могла звільнитись, але відмовилась писати прохання про помилування. Через те, що залишилась вірною своїм поглядам, після каторги їй заборонили повертатись на малу батьківщину. Жінка оселилась у Броварах під Києвом, де прожила до 

1979-го — ​часу її смерті. На могилі Ольги Гасин у цьому місті викарбувано і роки життя її чоловіка, хоч досі не відомо, де його місце поховання. Російська імперія дуже стежила за тим, щоб після смерті борців за волю України не залишилось навіть їхніх могил. Після Революції гідності та декомунізації, у 2015-му, у Броварах з’явилась вулиця, яка носить ім’я Ольги Гасин.

Незважаючи на арешти, переслідування, підпілля, Олекса Гасин, як міг намагався берегти сім’ю, підтримувати зв’язок із дітьми. Час від часу наві-

дувався на вулицю Богуславську, 14, у Львові, де перебував його син. Радянські спецслужби змогли вичислити цю квартиру, й у січні 1949 року вже чекали його там. Досвідчений Гасин у помешкання не зайшов — ​розвернувся, як тільки щось запідозрив. Розпочалось переслідування та перестрілка, Олекса поранив міліціонера, але, щоб не потрапити до рук ворога, вистрелив собі у голову. Живим начальник штабу УПА не здався.

У його кишені російські карателі знайшли записку зі зверненням до дружини: «Кохана, будемо разом — ​і тоді стільки будемо думати про нашу дальшу долю…»