Нововолинські шахтарі готують торби за Буг. Але чи відповість хтось за «закопаний» мільярд?
Про новини «нового вугільного підприємства» я найперше дізнаюся у моєму рідному селі. Адже десята шахта стала місцем роботи доброї третини мешканців не тільки Млинища Іваничівського району, а й сусідніх населених пунктів. Останнім часом багатьох своїх земляків можна побачити на екрані не лише місцевого каналу, а й всеукраїнських. Особливо в ті дні, коли вони організовують акції протесту чи стається якесь НП (за 30 літ усього вистачало)
Цього разу повідомлення знову шокувало: «десяту» шахту закривають, людей звільняють… Як кажуть у народі, будували, будували — і поганим запечатали. З 1989 року гатили туди мільйони — і все, даруйте, коту під хвіст? І нема відповідальних за витрачені майже два мільярди (за скромними підрахунками) народних грошей. Більшого марнотратства і безгосподарності годі й шукати!
Якщо минулий рік був аж надто бурхливим у плані відстоювання і підтримки інтересів гірників, то нинішній відзначається повним затишшям. Усе менше з високих трибун звучать заклики підняти з колін вітчизняну вугільну галузь, припинити купувати паливо за кордоном, а кошти віддати на зарплату українським шахтарям. Хіба що окремі кандидати в президенти з великих білбордів називають себе їхніми захисниками. Політичний істеблішмент та активний електорат зайняті підготовкою до виборчих марафонів і шукають свого виборця серед інших верств населення.
З 1989 року гатили туди мільйони — і все, даруйте, коту під хвіст? І нема відповідальних за витрачені майже два мільярди (за скромними підрахунками) народних грошей. Більшого марнотратства і безгосподарності годі й шукати!
А тим часом шахтарі «десятої» справді готують торби за Буг. Там їх чекають. Бо тут вони, на жаль, виявилися непотрібними. Втомилися випрошувати, та й вимагати те, що їм по праву належить, чекаючи з моря погоди. А чого, власне, чекати? Стовідсоткові обіцянки й запевнення високопосадовців про те, що одну-єдину шахту в Україні все ж таки добудують, на ділі виявилися махровим обманом.
Торік 150 мільйонів, які мали перекинути з реструктуризації, гірникам «десятої» так і не надійшли. Відтак досі висить зарплатний борг у 2 млн 750 тисяч гривень. У бюджет нинішнього року заклали «аж» 25 (!) мільйонів гривень. Цього вистачить лише на 5 місяців підтримки підприємства у «сухій заморозці», яка передбачає відкачування води, вентиляцію, утримання відповідного температурного режиму, безперебійну роботу насосів тощо. А ще — про-
плату за електроенергію, яку зараз треба робити авансом. Але січень закінчився, а підприємство не отримало жодної копійки. Хоча є затверджений профільним відомством графік надходження грошей. З огляду на дефіцит коштів (для кого?) у міністерських чиновників виникла «геніальна» ідея — скоротити прохідників (!) і повністю ліквідувати прохідницьку дільницю.
Голова Незалежної профспілки гірників ДП «Передпускова дирекція шахти № 10 «Нововолинська» Василь Прадід такий крок називає повним абсурдом. І додає, що при розумних підходах (сума у 600 мільйонів гривень, яка в площині передвиборчих змагань є мізерною) можна було б пройти 600 метрів гірничих виробок, нарізати лаву і, добуваючи вугілля, частково себе утримувати. Однак, виявилося, це нікому не потрібне. Під «маркою» переведення на шахту № 9, яка вже відпрацьовує свої запаси, вимушено звільнилося 22 прохідники. Були наміри «попросити» й інших, та завадили профспілки. Все більше гірників залишає копальню, яка не дає можливості працювати, заробляти гроші. Чи легко буде потім знайти досвідчених фахівців? Водночас, як зазначив Василь Прадід, урядовці вимагають підготувати план… добудови шахти. З ким її добудовувати?
Профспілкові активісти переконані: доки не буде викорінена корупційна складова у вугільній галузі, а вирішальне слово належатиме «смотрящим» — жодних шансів не лише у волинських, а й у гірників інших регіонів на нормальну працю і достойну її оплату не залишається. Вони не виключають, що такий хід — не що інше як намагання довести перспективне підприємство до критичного стану і продати його за безцінь «своїм». І абсолютно не вірять, що нова шахта (навіть після того, як буде остаточно створена Національна вугільна компанія, куди вона увійшла), може працювати на користь волинян і України.
А я думаю про інше. Це ж наскільки треба бути безвідповідальним, зухвалим і самовпевненим, щоб, так зневажаючи людей, надіятися на те, що вони можуть повірити черговим солодким обіцянкам чиновників різних мастей, які вирішують, куди і як має далі рухатися країна. Воістину: краще гірка правда, ніж солодка брехня. Але в нас чомусь усе навпаки.
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки «Газети Волинь».
