Петро Філюк: «Волинським апеляційним судом ніхто управляти не буде!»

« Прийняття рішень за принципом «так, як про подію написали ЗМІ» — ​це шлях в нікуди»

— Петре Тодосьовичу, з моменту нашої минулої зустрічі пройшов рік. Тоді ми говорили про Романа Насірова, чия каталка і картата ковдра в залі суду запам’яталися всім. Сьогодні знову змушена згадати про нього, оскільки суд поновив цього корупціонера на посаді.

— Я вже казав раніше і повторюся знову: Насіров на каталці в судовій залі — ​це наслідок наших реформ і нових процедурних кодексів, про які говорили, що це найкращі європейські зразки. Бо люди у нас не найкращі європейські. І такі особи, як Насіров, маючи фінансову можливість та хорошу юридичну підтримку, зловживають європейськими процедурними моментами, які суддя мусить застосовувати.

Це одна частина проблеми. Інша лежить у площині професіоналізму. Я не хочу нікого образити, але де фаховий підхід? Ну, вдягнули маски, наставили автомати. Що далі? Які документи подали до суду? Я не кажу, що Насіров не винен. Я — ​про те, чи допустимі для суду надані докази. Розумію, що деякі рішення не подобаються громадськості. Але якщо керуватися лише суспільною вимогою і резонансом, то ми так можемо далеко зайти.

— Що ви маєте на увазі?

— Сьогодні, як тільки когось пробують притягнути до відповідальності, одразу починається галас у ЗМІ. Це такий зручний спосіб — ​викликати ажіотаж. Ніхто ж не говорить про якість документів, поданих до суду. Подія ще не сталася, а про неї кричать. Наприклад, пишуть: «Працівники СБУ затримали автомобіль на митній території, в якому було понад 15 тонн вантажу вартістю майже 700 тисяч доларів. Але через дії голови суду держава не отримала понад мільйон гривень митних платежів». Звучить так, ніби голова суду — ​негідник, чогось там не зробив. Але давайте подивимося на матеріали справи (у пресі цього нема), принаймні на один момент. Хіба це великий хист — ​дотриматися вимоги закону, і написати, якщо йдеться про арешт майна, яке воно, яка його ціна, ідентифікаційні особливості — ​вага, об’єм, колір? Натомість у документах вказано: «Запчастини — ​понад 15 тонн». Це що, вугілля? А що віддавати потім? Тобто мають бути правила, порядок у будь–чому. Але в ЗМІ вже пішов резонанс. Тому я зроблю так: коли мине рік, покличу пресу, яка про це писала (всі матеріали зібрані у папці), і поінформую, чим усе насправді завершилося. Якщо вони, звичайно, прийдуть на зустріч.

Я вже не один рік працюю і знаю, що всі, коли йдуть до влади, кричать про незалежний суд, а фактично кожен хоче судом управляти.

Це я веду до того, що коли суддя піде шляхом прийняття рішень «так, як написали ЗМІ» — ​ми матимемо погані наслідки. Завтра в суді опинитеся ви або я, і, мабуть, захочете, щоб суд дотримувався правил, а не діяв на догоду невідомо якій громадськості. Тому ось вам моя відповідь щодо Насірова. Я не кажу, що за ним нічого немає, бо цього не знаю. Але якщо порушення були, їх треба відповідним чином процедурно закріпити. Коли б усе зробили як слід, ніякий суд його б не виправдав. Та, мабуть, при тих даних на Насірова, які зараз є, маючи хорошу юридичну допомогу (а на нього працюють висококласні фахівці), суд іншого рішення, крім поновити, не може прийняти. Бо звільняти з роботи треба правильно, згідно з чинними нормами.

— Але через суд поновився навіть один із колишніх прокурорів Волинської області, також звільнений. Виходить, там теж не вміють правильно оформити документів? Складається враження, що у нашій країні через суд можна повернутися на будь–яку посаду.

— Коли особа подає позов — ​це значить, що вона бачить перспективу своєї справи. Закон надає їй можливість відновити порушені права. Приклад із прокуратурою — ​прикрий факт, такого не повинно бути. У цьому я з вами погоджуюся як людина. Але суддя, до якого звернулися і вказали підстави неправомірного звільнення, зобов’язаний розглянути справу і прийняти рішення. Як на мене, подібні речі треба врегулювати на законодавчому рівні. Думаю, було б доречним певну категорію чиновників рівня голови обласної державної адміністрації назвати політичними посадами. І заборонити їм звертатися до суду про поновлення на своїх посадах. Така моя позиція. Бо у нас, оскільки справа розглядається у суді, складається враження, що в усьому винен суддя. Хоча, якщо це так, будь ласка, притягуйте до відповідальності. Механізми для цього є: Вища кваліфікаційна комісія, Вища рада правосуддя. Над нами теж є влада, судді також несуть відповідальність.

«У правоохоронну систему треба повертати професіоналів»

— Кілька років тому ви казали, що непродумане реформування правоохоронної системи призведе до того, що злочинність не просто підніме голову, а повернеться до рівня 1990–х. Чи збуваються ці прогнози?

— Щоб передбачити таке, не треба бути ясновидцем. Скажімо, у природі є певні закономірності: за літом завжди приходить осінь. Людське суспільство також живе за певними законами. Вони невидимі, але давно виписані великими мислителями. Знаючи, як кілька років поспіль у країні ослаблялася правоохоронна система, неважко спрогнозувати, що буде далі. Якщо десять літ тому шоком було читати, що біля суду когось розстріляли, то сьогодні ми цьому навіть не дивуємося. Відбуваються речі тривожні, але вони прогнозовані. Система міліції–поліції, прокуратури, судів — ​досить вразлива сфера. Робити в ній реформу треба дуже акуратно, не махаючи шашкою. Не можна з політичних міркувань звільняти досвідченого оперативного працівника, якого ніким замінити.

— Свого часу Глєб Жиглов казав про те, що правопорядок у країні визначається не кількістю злочинців, а вмінням відповідних органів їх знешкоджувати. Як у нас із цим сьогодні?

— Це питання не до мене. Судді мають розібратися із тим, що до них поступає… Злочинність нереально повністю ліквідувати. Їй можна не давати виходити за певні рамки. То ідеалісти вірили, що її можна ліквідувати. Під час Жовтневої революції обіцяли повністю знищити. Але це утопія. Злочинність є в усьому світі. Десь більше, десь менше, десь її зовсім мало, але все одно є. Функція держави — ​знайти можливість тримати баланс між тим, що допустимо, і що ні. А для цього потрібні професіонали. Без них ніяк.

Я був запрошений на святкування першої річниці нової поліції, де всі говорили: «Нарешті у нас є нова поліція». Зрозумійте мене правильно: я не проти реформ абсолютно! Але коли вийшов до трибуни і глянув у зал, то був змушений сказати: «Я знаю тут абсолютно всіх, така моя посада. І прикро, що сьогодні в цьому залі не бачу багатьох професіоналів. Хоча вони були першокласними фахівцями, але, на жаль, звільнені з причини політичної доцільності». І ще сказав: «Бережімося, щоб ми не зааплодували реформу». Але так воно й сталося — ​ми її зааплодували. Я знаю спеціалістів, які б могли працювати, але були створені умови для того, щоб вони пішли. В тому числі в судовій системі. Це велика помилка.

«Час розсудить, які реформи були потрібні, а які — ​ні»

— Після Революції гідності практично одночасно взялися «очищати» поліцію, суд і змінювати Держтелерадіокомпанію. Але минуло кілька років — ​і у відставку відправили вже одного з реформаторів — ​голову НСТУ Зураба Аласанію. Чи були б ви раді, якби судова реформа дала задній хід?

— Ні, у сьогоднішній ситуації це може стати ще більшим негативом. Система ще має спеціалістів, здатних втримати ситуацію. Не варто робити різких поворотів, краще подумати, як залучити фахівців, які на тому розуміються, але не повертатися назад. Хоча не виключаю і такого сценарію. Може, хтось захоче ще одну реформу робити?! Ми ж весь час у реформах. Мабуть, треба зупинитися і розібратися, чого хочемо? Я вже не один рік працюю і знаю, що всі, коли йдуть до влади, кричать про незалежний суд, а фактично кожен хоче судом управляти. Але, повірте, Волинським апеляційним судом ніхто управляти не буде. Можливо, через це я мав певні проблеми із проходженням кваліфікаційного оцінювання.

— Президентські вибори можуть повністю змінити курс країни. Як це вплине на судову систему?

— Зараз судова гілка влади в активному процесі — ​створюється Антикорупційний суд, ведеться добір у Верховний Суд. Результати цих змін ми побачимо пізніше. Але я би дуже обережно ставився до новацій. Не можна будувати нове, тільки руйнуючи старе. Не збудувавши чогось якіснішого, ламати старе не треба! Можливо, воно не таке ефективне, як хотілося б, та нерозумно відмовлятися від того, що працює. А взагалі–то найкращий суддя — ​час. Він розсудить, яка реформа себе виправдала, а яка — ​ні.