Із сузір’я незабутніх: 30 літ світлої пам’яті Нестора Бурчака

Крізь душу ректора проходила кожна із сотень проблем

Нестор Володимирович Бурчак народився 27 липня 1931 року в селі Струтин Золочівського району Львівської області в родині робітників. У 1939–му пішов у перший клас Струтинської української початкової школи, навчання в якій перервала війна. Після визволення від німецьких загарбників у 1944 році міста Золочева Нестор Бурчак навчався в Золочівській СШ №1. У

1949–му успішно закінчив школу й вступив до Львівського торговельно–економічного інституту. У 1953–му році як здібний випускник був затверджений слухачем курсів із підготовки викладачів суспільних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

У 1954–му за направленням Міністерства освіти Нестор Бурчак прибув на роботу в Луцький педагогічний інститут, якому й віддав усе своє життя …

З 1980–го по 1989 рік Нестор Володимирович Бурчак очолював Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки. За час його керівництва зроблено чимало: у 1981–му відкрито факультет підвищення кваліфікації керівників шкіл; у 1983–му зведено аудиторний корпус на вул. Потапова, 9; у 1984–му збудовано гуртожитки №4 і 5, відкрито нові спеціальності («Музика», «Образотворче мистецтво», «Хореографія»); у 1985–му створено Музей Лесі Українки; у 1987–му відкрито відділення початкової військової підготовки; у 1989–му розпочато спорудження гуртожитку №6 і розроблено проектну документацію на будівництво бібліотеки та їдальні.

Нестор Володимирович працював багато й напружено, нагадуючи своєрідний perpetuum mobile у вічній круговерті клопітких буднів, які були суцільним процесом творення. Коли йому запропонували посаду ректора, він усвідомлював, на що йшов. Знав, який важкий хрест йому належить нести. Надіявся на успіх, бо надія завше була його земним компасом, а праця — крилами. Якщо хліб родить завдяки праці фізичній, наука — завдячуючи праці душі. Саме крізь душу ректора проходила кожна із сотень великих і малих проблем.

Нестор Володимирович став керівником, який, образно кажучи, нагадував мобільний генератор оптимістичних ідей, задумів, оптимальних алгоритмів розв’язання складних завдань наукового й навчально–виховного процесу.

Феномен Нестора Бурчака полягає в тому, що він ніколи не проявляв зверхності та зарозумілості й умів слухати. Ректор однаково поважав думку і доктора наук, і голови профкому, і звичайної прибиральниці. Відтак, Нестор Володимирович сформував дружний, згуртований, комунікабельний колектив, котрому вірив, довіряв, на який завжди спирався.

Як писав про талановитого організатора Петро Мах:

… А як людей він слухати умів!

Ніколи тих моментів не забуду,

Коли розпізнавав гидку облуду,

Що гнулася од улесливості слів…

Нестор Володимирович заклав в інституті міцний моральний фундамент, такий мікроклімат, коли легко дихається й радісно твориться всім, хто любить чесну та самовіддану працю.

Одним із важливих напрямів діяльності освітніх закладів України в 70—90–х роках XX століття була їхня реорганізація в центри освіти, науки та культури регіону. Таким і став Луцький державний педінститут імені Лесі Українки за керівництва Нестора Бурчака. Не випадково багато починань у педагогічній освіті в Україні торкалися Луцького педінституту, де працювали лабораторії з удосконалення навчально–виховного процесу та однією з перших було створено кафедру педагогічної майстерності; тут діяла програма «Учитель», а студенти впродовж усього навчання проходили активну і пасивну практики в школах області; у виші постійно працював факультет громадських професій, на якому можна було здобути знання зі спеціальностей, дотичних до вчительської і таких необхідних учителеві в майбутньому.

Він мріяв про створення університету

Важливою ідеєю, яку Нестор Бурчак постійно плекав, було створення спочатку лабораторії Лесезнавства, а згодом Лесезнавчого центру спільно з Інститутом української літератури імені Тараса Шевченка АН. Тому він завжди дбав про поповнення Музею Лесі Українки, який був творчою лабораторією з самого початку його існування, важливим навчальним і науковим осередком для студентів–філологів.

Не менше уваги приділялося музейній справі на природничо–географічному факультеті, де й сьогодні функціонує цікавий музей мінералів. На історичному факультеті за його підтримки засновано музей археології Волині, який став важливою навчальною базою для студентів.

Нестор Володимирович любив українську пісню. Не випадково інститутськими мистецькими самодіяльними й народними колективами пишався наш край, із яких шість мали звання народного. Серед них — хорова капела під керівництвом Степана Ярмуся, ансамбль пісню і танцю «Розмай» (керівник Леонід Кужелюк), танцювальний колектив «Кладочка» (керівник Леся Косаківська), тріо бандуристів (керівник Мирослава Сточанська) та ін.

Заслугою Нестора Бурчака було започаткування студентського фольклорно–етнографічного фестивалю «Лесина пісня», на який приїздили знані в Україні та за її межами студентські колективи з Рівного, Кам’янця–Подільського, Полтави, Львова, Дрогобича, Бреста та інших міст. Тоді відбувалося самобутнє свято для міста й області.

Феномен Нестора Бурчака полягає в тому, що він ніколи не проявляв зверхності та зарозумілості й умів слухати. Ректор однаково поважав думку і доктора наук, і голови профкому, і звичайної прибиральниці.

Нестор Володимирович був неймовірно талановитим. Його талант проявився в усьому: у педагогічній діяльності, державних справах, в умінні керувати інститутом, у стосунках із друзями й колегами, студентами й підлеглими.

Секрет дивовижного успіху Нестора Бурчака як керівника полягав у тому, що він абсолютний пріоритет надавав особистості викладача й студента. Саме ця найважливіша ідея пронизувала все його життя. Розуміти людину, поважати, підтримувати, формувати й розвивати її всіма можливими засобами й передовсім працею — основні принципи діяльності ректора.

Нестор Володимирович був незвичайним колекціонером. Він «колекціонував» у пам’яті прекрасні куточки української землі. Пішки, велосипедом, машиною обійшов і об’їздив рідну Волинь, вважав, що немає кращого відпочинку, ніж спілкування з природою, яка дає людині нове дихання. «Учитель, котрий уміє спілкуватись із природою, знайде ключ до дитячого серця, бо вона робить людину добрішою», — наголошував Нестор Бурчак не раз. Друзі вдячні йому за відкриті дивовижні місця на Волині, за пам’ятки природи.

У 1984 році колектив Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки було визнано найкращим у колишньому СРСР і нагороджено перехідним червоним прапором (таких було лише чотири виші!).

Ректор Нестор Бурчак мріяв про створення університету, відкриття нових спеціальностей, нових лабораторій… Однак невблаганна смерть забрала від нас прекрасну людину, котра стала тією далекою зіркою, світло якої й сьогодні допомагає не заблукати на складних життєвих дорогах…

Тридцять п’ять років віддав життя Нестор Бурчак навчальному закладу, дев’ять із яких керував ним.

Роки будуть кристалізувати в пам’яті нові епізоди й риси цієї дивовижної людини.

Досягаючи зрілого віку, людина мимоволі починає підсумовувати, що вдалося зробити в житті, чим збагатитися. Серед наших і його друзів–колег ніхто не став багатим у прямому розумінні цього слова. Багатство, досягнуте нами, — це спілкування з людьми, які залишили слід у житті. І коли кожен із нас починає струшувати свою скарбничку, то чує, як у ній дзвенить дорогоцінна монета із золота найвищої проби — зустріч у своїй долі з Нестором Володимировичем Бурчаком.

Валентина ІЛЛЯШЕНКО,
Євгенія ДУРМАНЕНКО.