Дружину геніального хірурга Скліфосовського червоні солдати зарубали лопатами

На шляху до «революції» в операційній
А чи знаєте ви, що саме Микола Скліфосовський запровадив у медицині білі халати, обов’язкову дезінфекцію, стерилізацію інструментів? Також він першим у світі почав застосовувати місцеву анестезію (знеболювання), сконструював апарат, що давав змогу підтримувати наркоз, організував перший у Російській імперії рентген-кабінет. Ці відкриття стали переломними в історії хірургії, революційними. А передувала їм подвижницька праця Скліфосовського.

Характер трудоголіка і неймовірна жага до знань формувалися у майбутнього вченого з дитинства. Народився він 25 березня 1836 року на хуторі поблизу міста Дубосари Тираспольського повіту Херсонської губернії. Він був дев’ятим у багатодітній (всього 12 нащадків) українській родині дворянина Василя Павловича Скліфосовського, який служив у карантинній конторі. Годувати таке сімейство батькові з дуже скромними статками було вкрай важко. Тому Миколу рано віддали в Одеський будинок для сиріт. Порятунок від безпритульності і самотності хлопчик знаходив у навчанні. Особливо цікавили його природничі науки.

Після успішного закінчення гімназії здібний випускник зміг вступити на медичний факультет Московського університету, стати одним із найкращих студентів. Повернувшись дипломованим фахівцем на батьківщину, молодий хірург кілька років пропрацював земським лікарем, а потім влаштувався в Одеську міську лікарню, де незабаром став завідувати відділенням. Весь вільний час він удосконалював свої хірургічні навички, згодом захистив докторську дисертацію і 1863 року в Харкові отримав ступінь доктора медицини.

Прагнення професійного вдосконалення не дозволяло Скліфосовському сидіти на місці. Він на два роки їде за кордон, щоб попрацювати в Англії, Франції та Німеччині. У Європі Микола Васильович познайомився з різними хірургічними школами і вивчив особливості організації медичної допомоги в багатьох країнах.

Через його руки пройшло понад 10 тисяч поранених
Коли у 1866 році почалася австро-прусська війна, Скліфосовський за власним бажанням пішов на фронт, щоб надавати допомогу воякам. Після укладення миру повернувся до Одеси, але, як виявилося, ненадовго, бо почалася франко-прусська війна, і він знову поїхав туди, де потрібна була його допомога.

Не випадково Миколу Скліфосовського незабаром запросили до Петербурга, в Медико-хірургічну академію — ​єдиний навчальний заклад у Росії, де готували військових лікарів. Там Микола Васильович викладав п’ять років, після чого знову попросився на балканську, а потім і на російсько-турецьку війну, де оперував разом зі ще одним нашим співвітчизником — ​видатним хірургом Миколою Пироговим. Під час важких боїв під Плевною і біля підніжжя Шипки Скліфосовський іноді не переривав роботу по кілька діб. Пізніше підрахували, що безпосередньо через його руки пройшло більше десяти тисяч поранених.

У мирному житті Микола Васильович стає професором Московського університету і завідувачем хірургічної клініки, яку розбудував і перетворив на потужний лікувальний комплекс. Цей заклад існує й досі та носить ім’я свого засновника (пам’ятаєте відомий телесеріал «Скліфосовський», у якому йдеться про будні сьогоднішньої медицини?).

Справжнім проривом у хірургії став сконструйований професором наркозний апарат.

Микола Васильович свого часу зробив цю клініку одним із найкращих лікувальних закладів у Європі. Завдяки впровадженню ним асептики і антисептики лікарі почали виконувати внутрішньочеревні операції, які до цього закінчувалися летально. Також талановитий хірург винайшов апарат — так званий «замок Скліфосовського», який і досі використовують для зрощення кісток, одним із перших почав робити гінекологічні операції, успішно оперував рак язика і щелепи…

Справжнім проривом у хірургії став сконструйований професором наркозний апарат. До цього операції тривали не більше 3 хвилин, і навіть фахівець-віртуоз не міг за такий термін провести серйозне хірургічне втручання.

Трагедія у «полтавській Швейцарії»
Микола Васильович щороку приїжджав у відпустку із сім’єю в маєток дружини у селі Яківці на околиці Полтави. Тут продовжував лікарську практику: приймав хворих селян, робив операції в земській лікарні. Брав участь у громадському житті, звів за власні кошти школу для селянських дітей, а також виділив частину своєї землі під шкільний сад. А ще він у Полтаві збудував госпіталь для інвалідів російсько-турецької війни.

Скліфосовський невдовзі перетворив свій маєток на «полтавську Швейцарію», вперше на підросійській Україні посадив хміль, а з Баварії привіз обладнання і варив пиво. У Яківцях набиралися сил 7 дітей ученого, доля яких, на жаль, була трагічною.
Сина Бориса втратили маленьким, Костянтин помер у 16 років від туберкульозу нирок, у такому ж віці покінчив життя самогубством Володимир, Микола загинув у російсько-японській війні, Олександр — ​у часи національно-визвольних змагань, а донька Софія втопилася в річці. Не витримало напруги і здоров’я їхнього батька. Микола Васильович переніс інсульт, і в 1904 році його життя обірвалося.

Страшна кончина чекала і паралізовану дружину вченого — ​Софію Олександрівну, а також доньку Тамару, яка доглядала у Яківцях маму. Коли до влади в Росії прийшли більшовики, вдова і діти Скліфосовського отримали папір від Леніна, в якому значилося, що сім’ю знаменитого лікаря чіпати не можна. Але у 1918 році в маєток нагрянули червоні. Побачивши портрет Миколи Васильовича в мундирі офіцера царської армії, солдати зарубали хвору жінку лопатами, а Тамару вивели у двір, згвалтували і повісили. Бандити не розбиралися, що генеральське звання було подаровано Скліфосовському за його участь у війнах, за порятунок поранених.
За могилою великого вченого в радянські роки ніхто не доглядав. Будинок був розграбований і відданий під інститут… свинарства.