За вікном уже кінець зими, а білі квіти з-поміж зеленого серцеподібного листя все ще визирають у вікно.
Ефіопська кала з волинською вродою
Цією екзотичною рослиною років чотири тому «нагородила» мене героїня тодішньої сторінки для любителів рослин «Квіткова підкова» Софія Мельничук із Луцька. Після публікації про цю дивовижну жінку й неабияку квітникарку я зрідка навідувалася у її просторий дім у районі цукрового заводу, де вона мешкає самотою, яку розділяють здебільшого лиш чотирилапі улюбленці. Того дня Софія Володимирівна саме викопувала з грядки якийсь велетенський кущ, у якому я не одразу впізнала калу, адже досі вважала її суто кімнатною рослиною. Зрештою, так воно і є
Кала ефіопська із сімейства ароїдних родом із Південної Африки, де росте на болотах. Отже, у нашому кліматі у відкритому ґрунті вижити не може. Але Софія Володимирівна вигадала свій спосіб її вирощування. Наприкінці травня, коли вже минає загроза весняних заморозків, перевалює рослину на клумбу, обираючи місце у напівтіні. Прямого сонця, навіть волинського, «африканка» не любить.
Перед холодами господиня пересаджує її у просторий горщик і забирає до хати.
Ціле літо кала набирається сил, закладає квіткові бруньки (у посушливі періоди треба поливати), а перед холодами господиня пересаджує її у просторий горщик і забирає до хати. Оскільки за сезон рослина розростається, то вона її ділить, щоб така краса ще комусь дісталася. Отак і я стала власницею такої частинки, яку поділила ще надвоє. Обидві того ж року зацвіли, щоправда, мали тільки по одному квітконосу. Я ніде не зустріла поради пересаджувати на літо калу ефіопську у відкритий ґрунт. Та все ж зробила так, як радила пані Софія. І не жалкую, хоч це, звісно, трохи клопітно. Зате була нагороджена неймовірною красою семи майже одночасно розквітлих молочно–білих «долоньок».
І ще кілька порад для тих, хто бідкається, що кала ефіопська не цвіте. Весною, коли у рослини настає період відносного спокою, її поливають раз у 7–10 днів. У цей час вона розвивається не так інтенсивно, хоч нові листочки з’являються. Інколи вони ламаються, найчастіше тоді, коли бракує світла, вологи й поживних речовин. Зламані та дуже дрібні листочки потрібно одразу ж видаляти, щоб вони не виснажували рослину. Те ж саме і з «дітками», якщо, звісно, ви не збираєтеся розмножувати вазон. А ось ближче до осені та періоду цвітіння саме час згадати, що кала — пані болотна, тож поливати треба часто і багато відстояною водою кімнатної температури. А щоб зайва вода не застоювалася, варто подбати про дренаж.
Свою калу за зиму я лише раз підживлювала жменькою деревного попелу, але вона не ображається: за вікном уже кінець зими, а білі квіти з–поміж зеленого серцеподібного листя все ще визирають у вікно, немов конкурують зі снігом. А може, то кала місце у квітнику вибирає — де б краще перелітувати?
