«Коли пропонують – бери, бо то твої, народні гроші, але голосуй, як серце підказує»

      Микола ТАРАСЮК,  батько загиблого на Майдані Героя Івана Тарасюка (с. Залісоче Ківерцівського району):

— Я б заявив у поліцію. І скажу чому: коли ми будемо обирати президента таким чином, то це може призвести до того, що до влади прийдуть такі, які були при Януковичу. Треба дати дорогу тим кандидатам, котрі справді хочуть допомогти людям, аби їм краще жилося, котрі за те, щоб наша країна розбудовувалася за європейськими принципами.

А ось щодо другого запитання, то тих, хто продає свої голоси, засуджувати не можна. Все починається з того, що в нас, на жаль, нема середнього класу — є лише багаті й бідні. І якщо у людини пенсія трохи більша за півтори тисячі, то одержати ще майже стільки — велика спокуса.

  Руслана РУБІНОВСЬКА,  мати–героїня, 10–річний син якої страждає від ДЦП (м. Ковель):

— Перша моя думка — відмовитися. Я вважаю, що не можна торгувати майбутнім України, за яке мій старший син Андрій воював на Сході. А середній — Марко і його дідусь Володимир Присяжнюк стояли на Майдані. І моя вже покійна мама в ті дні не відходила від телевізора, а коли побачила, як людей розстрілювали на Інститутській, то її розбив інсульт. Я з родини свідомих українців, і, звісно, виникає природне бажання кинути ті гроші в обличчя політикам, які намагаються підкупити виборців. Ми ж уже в часи Януковича переконалися, до чого це призводить. А от заявляти у поліцію я б не стала, бо не вірю, що це щось змінить.

А з іншого боку, згадую свого Володю, який так мріє ходити з однолітками до школи. Після 7 курсів реабілітації у Міжнародному центрі відновного лікування у Трускавці він уже навчився стояти, може зробити кілька десятків кроків, у нього перестали тремтіти руки. Синочок розуміє, що за здоров’я потрібно боротися, і малює картини, намагається їх продати. Як він радів, коли одна наша землячка, яка нині живе в Ізраїлі, купила його роботу! І все ж нам ще бракує понад 7 тисяч гривень, щоб оплатити курс лікування. Тому заради сина я, можливо, і взяла б гроші. Але все одно голосуватиму тільки по совісті.

   Віталій СОБКО,  протоієрей, голова інформаційно-видавничого центру Волинської єпархії ПЦУ (м. Луцьк):

— Питання актуальне, бо і Майдан, і вибори мають однакові цілі. Революція, як і громадське волевиявлення шляхом голосування, — це боротьба за Україну, за її волю, свободу, справедливий вибір. Тому ті, хто пам’ятає, скільки наших батьків, братів, дітей віддали життя за Україну, не можуть брати гроші за свій голос. Порядний українець, справжній громадянин не те що просто відмовиться від коштів, а постарається зафіксувати цей факт і заявити про нього у поліцію чи іншим чином запобігти, щоб ганебне явище не поширювалося. Позиція християнина — уберегти від гріха інших.

   Олександр ГУЧ,  активіст Євромайдану, сільський голова (с. Дерно Ківерцівського району):

— Безсумнівно, заявлю в поліцію. Але якщо говорити про себе, то до мене, мабуть, не наважаться підійти з такою пропозицією, бо чітко знають мою позицію. Ті, що продають свій голос за гроші, потім нарікають на владу, що вона погана, не дбає про простих людей. Тому я засуджую і тих, хто бере хабарі, і тих, хто їх пропонує. Учасники Майдану йшли на великі жертви, піднявшись на протест. Кожен із них розумів, що може загинути від пострілів снайперів, але ризикували життям для того, щоб у країні діяли закон і справедливість. А ті, які на це не зважають і далі продаються, — гріш їм ціна.

   Віталій ТКАЧУК,  голова Волинського осередку ВГО людей з інвалідністю по зору «Генерація успішної дії» (м. Луцьк):

— У поліцію заявляти точно не буду, бо не знаю, що спонукало людину цим займатися, може, у неї якась біда трапилася. До правоохоронців звернувся б, напевно, лише коли за підкуп вимагали б фото бюлетеня, адже це серйозна маніпуляція. Людям рекомендую брати гроші, щоб інші не попалися на цю вудочку, і принципово голосувати за іншого кандидата. Це питання буде актуальне ще довго, якщо рівень життя українців не підніметься. Щоправда, така ж ситуація скрізь на пострадянському просторі. Ми пішли вперед у розвитку демократії тільки в тому, що не знаємо, хто буде нашим наступним президентом. А взагалі-то я намагаюсь нікого не засуджувати. І за продаж голосів зокрема.

 

   Людмила ПРИХОДЬКО,  народна артистка України (м. Луцьк):

— Це порушення Конституції, тому винен кожен, хто візьме гроші за голосування: і я, і сусід. А чи можна продати совість — це питання філософське. Хоч і було в житті нелегко, я ні перед ким не ставала на коліна і не продавалася, бо й за це платити треба. Так багато навколо продажності й зневаги до честі людської, що, вважаю, починати треба із себе: сам не бери і не давай. А хто насправді з кандидатів чесний і правильний — невідомо, про це у кожного виборця своя думка, головне — треба пам’ятати, що багато дійсно чесних людей загинули за те, щоб ми не були кріпаками, щоб мали право вибору. Цим треба пишатися, а не торгувати. Бо потім ту 1000 гривень хитрістю з тієї ж людини і стягнуть: за комунальні, за газ, за інше. А що залишиться?

 

   Богдан НІЧАЙ,  голова громадської організації «Спілка шахтарів–інвалідів України» (селище Благодатне міста Нововолинська):

— Звичайно, відмовлюся. І знаєте чому? Бо мене не влаштовує сума (сміється. — Ред.). Якби кандидат у президенти України запропонував по п’ять доларів (приблизний прожитковий мінімум) на день і мав намір заплатити за п’ять років свого перебування на цій високій посаді, то я би подумав… Звісно, як чинити, коли дають гроші, фактично отримані нечесним шляхом (нехай хтось посперечається), залежить від кожної конкретної людини, її принципів, зрештою, розуміння місії глави держави. Але я не засуджую цих громадян. Непросто розмірковувати про патріотизм, коли порожні кишені. Звичайно, прикро про це говорити у 5–ту річницю розстрілу Майдану. За що полягли хлопці? За те, щоб Україна була правовою, цивілізованою державою, щоб ми забули про такі поняття, як обман, корупція, підкуп. На жаль, з часу Майдану негативу не поменшало, а навпаки — додалося. Ніхто ні за що не несе відповідальності. Якщо, наприклад, запросто можна обливати брудом свою країну і за це нема жодного покарання, то подібні вчинки не матимуть меж.

 

    В’ячеслав ХІЛЬЧИШИН,  доброволець батальйону «Айдар» (м. Сарни Рівненської області):

— Переконаний, що до мене з такою пропозицією не звернуться, бо знають, що я не продаюся ні за 1000, ні за 10 тисяч гривень. Адже це означає зрадити своїх побратимів, котрі без роздумів вирушили на Схід добровольцями воювати і вмирати за Україну. Якщо раптом звернуться, щоб купити мій голос, то, як би це делікатно сказати, викину за двері й спущу зі сходів. Не розумію людей, які продають свій голос у той час, коли в країні йде війна. Невже їхня совість коштує 1000 гривень?

 

    Олег ГАЛАСУН,  заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині (с. Чаруків Луцького району):

— Запросто напишу заяву. Бо ніколи не розумів і не вдавався до такого. А оскільки не раз працював на виборах, то усвідомлюю, до чого це призводить. Подібне трапляється через те, що люди недалекоглядні і не хочуть думати. Та тисяча гривень нікого не врятує. Ми як політична нація повільно дорослішаємо. У нас немає багато на це часу, але люди не хочуть самостійно мислити, приймати рішення і нести за них відповідальність. Цьому ніхто їх не вчив: ні радянська влада, ні за незалежності. А з відповідальністю останніми роками взагалі проблемно. Люди порушують закони, бо в нас за це можна не відповідати. Безкарність породжує нові злочини.

 

     Олена ГОНЧАРУК,  працівник архіву (смт Турійськ):

— У поліцію точно не зверталася б, бо впевнена, що це нічого не дасть. Знаєте, у таких випадках часто радять: гроші все одно накрадені, дають — бери, але голосуй, як вважаєш за потрібне. Мовляв, ці гривні — народні, наші, то ніби і своє береш… Але — ні. Не взяла б, це точно. Краще б вони ті гроші не на голоси потратили, а на допомогу лікарням чи дитбудинкам, тоді люди цим політикам були б вдячні.

А те, що ми з вами знову обговорюємо цю тему, свідчить, що в державі, на жаль, так і не діють ні моральні, ні звичайні закони. Навіть смерті людей багатьох нічого не навчили. Як тих, хто дає, так і тих, хто бере. Хоча… Є ж ті, кому ця тисяча важлива. Треба на ліки, наприклад. Однак життя показує, що беруть якраз ті, хто забезпечений, кому вистачає… Мені здається, не маю права тут судити.

 

    Галина КАЖАН,  заслужена артистка України (м. Луцьк):

— Якщо хтось запропонує мені продати голос, то пошлю його далеко–далеко. Я не продаюся за тисячу гривень. І не люблю, коли мною хочуть маніпулювати, «підказувати», за кого голосувати. Маю власну думку. Але й до поліції не піду, бо то зайва трата часу і завершиться нічим. Не пам’ятаю, щоб когось з обраних депутатів парламенту притягнули до відповідальності за підкуп виборців. А тих, хто хоче продати свій голос, не беруся судити. Коли пропонують — бери, бо то твої, народні гроші, але голосуй, як серце підказує. Певно, гроші їм вкрай потрібні. Коли живеш у злиднях, не дуже й думаєш про відповідальність за такі дії. Пересічний виборець мислить так: кандидати всі однакові, а ось той хоч гроші дав.

Бліц провели Василь УЛІЦЬКИЙ, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Алла ЛІСОВА, Сергій НАУМУК, Катерина ЗУБЧУК, Євгенія СОМОВА, Мирослава КОЗЮПА, Кость ГАРБАРЧУК, Олег КРИШТОФ, Лариса ЗАНЮК, Людмила ВЛАСЮК.