ТРАГЕДІЯ ОЗЕРА НЕЧИМНЕ

Якщо негайно не взятися за його порятунок, воно загине.

Волинь – озерний край. Проте велику світову славу нашому регіону принесли не його найбільші, найглибші чи найбагатші рибою і дичиною водойми, а маленьке озеро - Попелюшка Нечимне, яке причаїлося серед лісів і боліт на північному заході від Ковеля. У 1980 році тут, у Скулинському лісництві, був створений ландшафтний заказник «Нечимне» на площі 40 гектарів, мета якого – зберегти озеро і навколишні лісові та лучно-болотні угіддя, серед яких зустрічаються червонокнижні рослини.


Сергій ГРИГОРЕНКО,
член президії обласної ради Українського товариства охорони природи

Сьогодні урочище Нечимне, перебування в якому надихнуло Лесю Українку на створення «Лісової пісні», дбайливо облаштоване. Від села Скулин сюди веде широка рівна ґрунтова дорога. Перед входом до урочища – гарна огорожа, вказівник, карта-схема розташування пам’яток. Минувши дубовий ліс, ви виходите на луки, з яких серед заростів чагарників веде кудись довга дерев’яна кладка.
Хвилювання зростає, адже зовсім скоро можна буде побачити знамените озеро, посидіти на його березі, подивитися у загадкову глибину, спробувати відчути те, що відчувала, перебуваючи тут століття тому, Леся Українка. Сто, двісті метрів кладки, нарешті спереду видно просвіт і ви потрапляєте на невеличкий дощатий майданчик. За ним… заросле очеретом болото площею кілька гектарів. Озера немає, воно практично загинуло. Про існування тут колись водойми нагадує лише маленька двадцятиметрова смужка чистого плеса, яка впирається у зелені зарості.
Розчарування, образа, біль охоплюють мандрівників. Адже чого варта вся дерев’яна бутафорія, вся облаштованість урочища, коли його серце, головна окраса, місце, де відбувалися події «Лісової пісні», зникло. Невже ще одне джерело духовності і культури українців, ще одна місцевість-легенда зникне з лиця землі, як зникли колись, затоплені водами дніпровських водосховищ, козацькі Січі?
Нечимне належить до озер льодовикового походження, на дні його століттями накопичувався товстий шар озерного мулу – сапропелю. На Волині є чимало подібних водойм, які внаслідок природного замулення поступово відмирають, наприклад, озеро Тур у Ратнівському районі, озеро Синове у Старовижівському районі, озеро Скорень на Любешівщині. Озера, як і люди, мають свій початок і свій кінець, і Нечимне належить якраз до групи «старих», деградуючих водойм. Але в даному випадку мова йде про одну з національних пам’яток України, до того ж озеро має невелику площу, всього 9 гектарів, довжину близько 290 метрів і ширину близько 180 метрів.
За словами голови Скулинської сільської ради Петра Руденя, озеро обов’язково необхідно зберегти і як природно-історичну пам’ятку, і як потенційний туристичний об’єкт. Петро Васильович каже, що озеро завжди було з чистим плесом, мало приблизно 1 метр глибини, в ньому навіть купалися. А інтенсивне заростання почалося в останні роки, що, на його думку, пов’язано як з природними процесами замулення, так із посушливими літніми періодами, внаслідок чого рівень води у Нечимному різко впав і зараз не перевищує 20-30 сантиметрів при семиметровому шарі сапропелю. Нещодавно інститутом «Волиньводпроект» був розроблений проект очищення озера Нечимне. Фахівці інституту стверджують, що на даний момент озерний мул рідкий і викачати його не становить великих труднощів. Але з кожним роком сапропель ставатиме густішим і через 3-4 роки добути його з дна озера стане набагато важче. Районна влада коштів на проведення подібних робіт не має, тому необхідно, щоб фінансування йшло з обласного або державного бюджетів. На моє запитання, чи не вплине негативно видобування сапропелю на стан природних комплексів ландшафтного заказника «Нечимне», Петро Рудень сказав, що озеро розташоване на краю території заказника. Крім того рельєф місцевості дає змогу організувати транспортування видобутого в озері сапропелю каналами або тубами за межі заказника.
На думку Михайла Химина, головного спеціаліста відділу контролю біоресурсів і заповідних територій Держуправління екоресурсів у Волинській області, врятувати озеро буде складно з кількох причин. Перша з них – бюрократична, адже дозвіл на проведення робіт у заказнику необхідно отримати з Мінприроди з Києва. По-друге, існуючі на сьогодні в Україні технології добування сапропелю ведуть до серйозних змін природних комплексів, добуті з дна озер мул і рослини звалюються прямо на берегах цих же водойм, важка техніка знищує рослинний покрив. Тому у випадку з Нечимним необхідно застосувати передові західні технології, коли після очищення водойми озерний мул і рослинна маса вивозиться за межі заповідної території. А це, в свою чергу, створює третю проблему – значне підвищення вартості робіт. До того ж організації, яка візьметься за очищення озера Нечимне, необхідно буде відшкодувати вартість знищених під час робіт на цій території заповідних рослин, а це кілька десятків тисяч гривень.
Можна довго сперечатись, висувати наукові теорії і гіпотези про те, що стало причиною майже цілковитої загибелі озера Нечимне – протікання природних процесів замулення, глобальне потепління чи непродумана меліорація. Дивує в цій ситуації мовчання і відсутність конкретних дій з боку обласного управління лісового господарства, у чиєму підпорядкуванні знаходиться територія ландшафтного заказника «Нечимне». Виходить, гроші на будівництво елітних будиночків для мисливців у Цуманській пущі, на закупку дорогих іномарок, для завезення заборонених Бернською конвенцією плямистих оленів є, а на порятунок національної святині – відсутні. Не зрозуміла пасивність у цьому питанні і представників обласного держуправління екології, які згідно з українським законодавством представляють на Волині інтереси держави у сфері охорони природи і природокористування. Не видно конкретних дій і з боку районної та обласної влади. На сполох б’ють лише журналісти, природолюби, краєзнавці, але їх голос занадто слабкий, щоб зрушити з місця заіржавілу бюрократичну машину.
Зрозуміло одне – щоб врятувати Нечимне, роботи по його очищенню необхідно проводити негайно, починаючи з цього року. І про прибуток тут не має йтися. Навіть якщо роботи будуть збитковими для державного бюджету і ніколи у фінансовому плані не окупляться, необхідне прийняття конкретної державної програми порятунку природно-історичної пам’ятки – озера Нечимне. З-під очерету на Нечимному поки що видніється вода. Поки що. Меценати, держслужбовці, лісники, екологи, схаменіться! Нечимного вже майже немає. І лише від швидкості наших дій залежить, чи зуміємо ми врятувати легендарне озеро, чи на географічних картах з’явиться нова місцевість – болото Нечимне.