Скоро житимемо без продавців і кас
В американському Сіетлі всесвітньо відома компанія Amazon відкрила магазин, на вході до якого відвідувач сканує штрих–код на екран свого смартфона. Камери фіксують, який товар взяв клієнт, а який — поставив назад на полицю. На виході система сумує вартість усіх покупок та знімає кошти з акаунту. У Південній Кореї супермаркет обклеєний зображеннями різних товарів. Людина сканує коди через смартфон та здійснює віртуальну покупку, а поки їде додому, доставка здійснюється їй просто під двері. Такими будуть магазини майбутнього. Хоча в деяких країнах, наприклад у Китаї, Японії, Кореї, Скандинавії, Австралії, торгові зали мають такий вигляд уже сьогодні. Тож є неабиякий досвід для наслідування
До цього наближаються українські супермаркети, і вже практикують фермери, які відкрили придорожні торгові точки власноруч вирощених овочів та фруктів. Поступово нас привчають до самообслуговування, а разом із цим — і до відповідальності.
Аналогічну практику запроваджують у Луцьку супермаркети. Нещодавно спробувала скористатися послугою самостійної оплати товарів і я. Тільки наблизилась до Self checkout системи, мені «на допомогу» прибіг охоронець. Світова тенденція довіри до покупців в Україну ще не дійшла, подумалося відразу. Щоправда, коли вартість пляшки шампанського і зваженого у відділі оселедця внести у чек не вийшло, саме він підказав, що ці товари через термінал самообслуговування провести не вдасться, тож довелося визначатися: або відмовитися від них, або стати у чергу до каси.
Слідуючи модним тенденціям сучасних технологій, наші бізнесмени зіткнулися з проблемою: як іти в ногу з часом і почати довіряти людям. Аби убезпечити себе від втрат, продавці закладають у ціну товару потенційну вартість поцупленого, а це 1-2% на кожну одиницю продукції. Як кажуть експерти, за придбану хлібину ми платимо кількадесят копійок як компенсацію на вкрадене. Або ж недобросовісні продавці обраховують покупців задля покриття втрат.
До речі, недобросовісних покупців, які б не заплатили, не траплялося. Тож сумніватися, що в переважній більшості українці — чесні люди, не доводилося.
Є питання і до суспільства: як не спокуситися на товар, що лежить без нагляду? Щоправда, якось по телебаченню показували сюжет, що на Львівщині господар виставив лотки із вирощеними сільськогосподарськими продуктами при дорозі. Поки сам працює в полі чи у господарстві, мандрівники зупиняються, зважують товар, самі рахують вартість і кладуть гроші у… скляну банку. До речі, недобросовісних покупців, які б не заплатили, не траплялося. Тож сумніватися, що в переважній більшості українці — чесні люди, не доводилося. Звичайно, є й такі, хто краде заради «спортивного інтересу». Але ж за ними стежить всевидяче око камер відеоспостереження, а законодавство передбачає суворе покарання.
Тож соціальна довіра і соціальна відповідальність мають бути взаємними. У магазинах без продавців та кас і товари мали б бути дешевшими, і черги меншими. Покупцям треба вчитися фінансової грамотності, щоб не почуватися безпорадними. Скільки людей готові до «співпраці» з бездушним апаратом й відмови від живого спілкування, без якого поки що не уявляється «сервіс обслуговування». І що робити зі статистикою, котра свідчить, що минулого року кожен 10-й українець працював у сфері торгівлі… Так чи інакше, машини поступово витісняють людську працю, все більше замінюючи її, незалежно від того, чи готові ми до самообслуговування.
