У штаб-квартирі НАТО українкам аплодували стоячи
Цим дівчатам всього лише трохи за 20. Андріана Арехта, Дар’я Зубенко, Олена Білозерська, Майя Москвич, Галина Клемпоуз, Яна Зінкевич — кожна з них п’ять років свого життя провела під кулями. У їхніх очах — віра в перемогу, у долях — смуток втрат, а за плечима — величезний військовий досвід. Вирушаючи з дипломатичною місією в офіс Північноатлантичного альянсу, де до цього бували лише полковники та генерали, красуні одягли не вишукані сукні, а камуфляжні костюми
Минулого тижня у Брюсселі демонстрували документальний фільм «Невидимий батальйон». Це історії про наших жінок, які пройшли реальне пекло війни волонтерами, учасниками медичних, добровольчих формувань. Візит фронтовичок відбувся в рамках проекту «Амбасадор — українська ветеранська дипломатія», мета якого — повідомити світові про російську агресію на Донбасі та розповісти історії тих, хто віддав життя за Батьківщину, і тих, хто боротьбу продовжує в пам’ять і на честь полеглих Героїв та береже мирне небо для всіх нас.
Ми, українці, захищаємо весь вільний світ від Росії.
Андріана Арехта, яка знайшла на війні своє кохання і п’ять місяців вагітності провела на фронті, зізналася, що дуже хвилювалася перед виступом: «Як зробити, щоб почули? Як сказати, щоб розтопити замерзлий погляд? Як прокричати, щоб відчули не «глибоку стурбованість»… Та з нами стяг 2014-го, з нами тисячі тих, хто тримає небо… Боже, почуй, НАТО, світ, люди, відкрийте очі, старі методи не працюють…»
Пошарпаний вітрами і пропалений кулями бойовий прапор захисниці привезли у Брюссель як символ протистояння з агресором.
Під час заходу, на який зібралися дипломати країн — учасниць НАТО, представник України в Альянсі посол Вадим Пристайко зазначив, що наші жінки — сестри, матері, доньки — вимушені були взяти в руки зброю, щоб захистити свою землю. «Вони підтримували солдатів, виносили з поля бою поранених, часто ризикуючи власним життям. Вони переосмислили своє цивільне минуле й майбутнє. І їм не потрібно розповідати, що таке гендерна рівність, — вони живуть у таких умовах день за днем».
Ми добровольці, які не вибирали армію як професію. Але ми маємо розуміння, яким військо повинне бути!
Після показу кінострічки в залі запанувала тиша. А потім глядачі один за одним піднялися з місць й аплодували мужності тих, чиї історії побачили на екрані. Далі кожна із захисниць виступила перед аудиторією: говорили про російську агресію, про санкції щодо країни-агресора, про європейські цінності, вели дискусії.
«Шановні закордонні друзі! Будь ласка, не допомагайте нам домовлятися з Росією. Всі угоди з цією країною безнадійно марні і контрпродуктивні. Ми, українці, воюємо не за «мир за будь-яку ціну», не за «припинення вогню», а за звільнення і повернення нашої землі. Європа повинна зрозуміти, що кожен барель нафти, кожен кубометр газу, придбані у Росії, перетворюються на нові ракети, снаряди і кулі, які сьогодні вбивають моїх співвітчизників, і, цілком можливо, вбиватимуть ваших співвітчизників завтра. Ми не закликаємо вас воювати за нас. Насправді це ми воюємо за вас. Ми, українці, захищаємо весь вільний світ від Росії. Але нам потрібна ваша підтримка у вигляді зброї, боєприпасів і антиросійських санкцій», — закликала до жорстких дій щодо РФ, впровадження широкого комплексу військових, економічних і дипломатичних заходів Олена Білозерська. Ця жінка вирушила на Схід просто з Майдану, знехтувала можливістю бути військовим журналістом і стала легендарною снайперкою.
Галинка Клемпоуз (позивний Перлинка), будучи студенткою, активно займалася волонтерством: невпинно організовувала збір допомоги нашим бійцям і возила її на Схід разом з іншими волонтерами. Навіть потрапила до числа «карателів» на сайті бойовиків «Трибунал». Згодом у 46-му батальйоні почала займатися аеророзвідкою. Керуючи коптером, «пташечкою», досліджувала маршрути ворогів, фіксувала їхні вогневі точки, техніку. «Ми добровольці, які не вибирали армію як професію. Але ми маємо розуміння, яким військо повинне бути! Насправді нашим збройним силам потрібна взаємодія з НАТО як приклад потужної професійної армії із сучасними технологіями», — зазначила дівчина.
Очільниця батальйону «Госпітальєри» Яна Зінкевич із Рівного, яка замість продовжити здобувати освіту, стала на захист Батьківщини, щойно отримавши диплом, говорила про труднощі повернення з війни, депресію та самогубства серед колишніх військовослужбовців. Тендітна жінка, яка винесла з поля бою понад 200 наших солдатів, пережила страшну ДТП, але продовжує воювати за Україну навіть в інвалідному візку, чи не вперше публічно поділилася власним важким досвідом переживання поствоєнної травми. «Після повернення з війни ветеран втрачає три основні речі: самоідентифікацію, мету, коло спілкування. Інвалідність для повнолітніх постраждалих у нашій країні часто означає неможливість отримати освіту, влаштуватись на роботу через дискримінацію, недоступність та відсутність інклюзивності. В моєму випадку ситуацію ще більше ускладнив той факт, що я — жінка. Не могла навіть подумати, що за два роки після закінчення безтурботного та мирного життя вип’ю всі ліки, які знайду в квартирі, намагаючись покінчити життя самогубством. Щоб протистояти наслідкам війни, Україні необхідний обмін досвідом із країнами — членами НАТО щодо запобігання, лікування та збору статистики випадків самогубств серед ветеранів. Як кажуть у нашому середовищі, з війни можливо прийти, але неможливо повернутись», — зазначила відома «госпітальєрка».
«Те, що я побачив на екрані, вражає. Ця війна триває вже п’ять років, і, скажу відверто, про неї неможливо дізнатися на шпальтах європейських газет, наприклад у Парижі. Там її просто немає», — цими враженнями від перегляду французького офіцера ділиться Майя Москвич. Волинянка воювала у підрозділі генерала Кульчицького, а коли була комісована за станом здоров’я, виборола два «золота» на Іграх нескорених у Сіднеї.
Після повернення додому дівчата з упевненістю сказали: місія виконана! «Ми донесли меседжі, адже кількість контактів, які нам дали та попросили написати, свідчать про результат. Із ветеранами хочуть говорити, їм кажуть: дякую за службу», — зізналася Андріанна Арехта. А парамедик Дар’я Зубенко поділилася відчуттями, що дорога до НАТО нам відкрита: «Спостерігаючи те, як швидко ми здатні змінюватись, я вірю в реальність отримання плану щодо членства до 2023 року. Тільки потрібно більше рішучості у боротьбі з тими, хто опирається змінам».
У стінах штаб-квартири також організували фотовиставку «Камуфляж» і навіть провели майстер-клас із плетіння маскувальної сітки. До роботи долучилися всі охочі, навіть поважні представники НАТО і присутні світові дипломати. До речі, готову сітку відправлять у район проведення операції Об’єднаних сил на Сході України.
А наші дівчата довели, що можуть не тільки воювати на передовій, але й у стінах, де вирішуються військові питання. Вони зробили безпрецедентний крок в історії дипломатії. І схоже, достукалися до сердець світових військових лідерів. Бо говорили серцем і оперували правдою.
