Батько науки про імунітет і борець зі старістю

Зробити відкриття допомогла любов і… трояндова колючка

Славу Іллі Мечникова «ділять» Росія і Франція, забуваючи, що саме українська земля дала йому життя, що в Харкові, Одесі й Києві він проводив плідну наукову діяльність. Кажуть, у побутовому мовленні Мечников часто вживав українські слова, на схилі літ називав дружину «ненечка», а про свій будинок під Парижем казав, що це французька Малоросія.

Його сім’я вела родовід від молдавського дворянина грецького походження Миколи Спатара. Прізвище з румунської перекладається «мечник», зброє­носець. Батько вченого, гвардійський офіцер, взяв за дружину Емілію Невахович, дочку відомого єврейського публіциста. Ілля, четвертий і наймолодший їхній син, народився в селі Іванівка під Куп’янськом на Харківщині.

Дитинство Іллі пройшло в цьому чарівному куточку Слобожанщини, а через 11 років Мечникови переїхали до Харкова. Там майбутній біолог спочатку блискуче закінчив місцеву гімназію, а потім екстерном (за два роки) — університет, після чого вирушив на стажування до Німеччини. У 21 рік він став приват–доцентом Петербурзького університету. Проте кандидатуру Мечникова на посаду професора Військово–медичної академії вчена рада відхилила.

Ілля Ілліч був переконаний — порятунок від старіння у тому, щоб заселити кишківник корисними мікроорганізмами. «Я все перевірив на собі. Віддалити старість і смерть можна. Я досягнув того, що не боюся смерті», — писав учений.

Становище ускладнювало те, що на той час молодий учений одружився з важкохворою племінницею свого друга, видатного біолога Андрія Бекетова. Наречена була настільки виснажена туберкульозом, що її довелося нести під вінець на стільці…

Ілля Мечников влаштувався на роботу в Одесі, він трудився цілодобово, аби врятувати дружину. Але марно. Навесні ​​1873–го, овдовівши, 28–річний Мечников у розпачі випив велику дозу морфію. Та спроба самогубства була невдалою, «включився» блювотний рефлекс. І це змусило науковця вперше задуматися про роль захисних сил організму.

Вочевидь, долею було передбачено, що до відкриття Мечникова привели трагічні обставини, пов’язані з особистим життям. Через два роки він, професор Новоросійського університету, одружився вдруге. Але його кохана — 16–літня Ольга — захворіла на черевний тиф, медики відверто сказали, що надій на одужання немає. Чергуючи біля її ліжка, вбитий горем чоловік намагався розгадати механізм страшної хвороби. Для цього Мечников увів собі у вену кров дружини (поворотний тиф), щоб або померти разом із нею, або знайти порятунок від цієї недуги. Так було закладено основи вакцинації. Важко перехворівши, вчений вижив, одужала й Ольга.

Здолавши кризу, Мечников відчув таку жагу до життя, що кинувся шукати нові механізми його збереження. Одного разу, коли дослідник спостерігав за допомогою мікроскопа за поведінкою рухомих клітин у прозорій личинці морської зірки, йому спало на думку провести геніальний і доленосний експеримент, що ввійшов до всіх підручників з біології.

Мечников проколов личинку колючкою троянди, залишив її у такому стані на ніч, а вранці побачив, як клітини оточили колючку, намагаючись її знешкодити.

То була точка відліку майбутньої теорії фагоцитозу. Вчений дійшов висновку, що кожен організм володіє захисними властивостями, які необхідно посилювати, щоб він зміг пригнічувати, знищувати збудників хвороб. Таким чином було дано старт імунології.

Ліки для продовження віку

Саме в Одесі Мечников на VII з’їзді природознавців і лікарів зробив історичне повідомлення «Про цілющі сили організму». Знадобилося понад три десятиліття, щоб автор цих ідей здолав нападки критиків і був удостоєний Нобелівської премії.

У 1886 році вчений заснував Одеську бактеріологічну станцію (другу в світі і першу в Російській імперії), де разом із колегами розробляв вакцини проти небезпечних вірусів і бактерій, в тому числі проти черевного тифу. А ще під його керівництвом уперше роблять щеплення від сказу — завдяки вакцинації згодом смертність від цієї хвороби знизилася майже в п’ять разів.

У Пастерівському інституті Ілля Мечников вивчав холеру. Досліди над тваринами не давали результату, і тоді в якості піддослідного кролика вчений вибирає себе — випиває стакан холерної культури. На щастя, незважаючи на всі ризики, яким він піддавав себе, експерименти закінчувалися успішно. Серед недуг, які з його допомогою вдалося приборкати, був і сифіліс, що особливо «процвітав» серед військових.

У 53 роки Мечников всерйоз зайнявся дослідженням проблеми старіння і прийшов до висновку, що одна з її причин — самоотруєння організму гнильними речовинами, які знаходяться в кишківнику. Він згадав, що в Болгарії є місцевості, де люди живуть по 100 і більше років, харчуючись в основному кислим молоком. Учений отримує його зразки з регіону, що славиться довгожителями, і виводить із них молочні бактерії Lactobacillus bulgaricus. У 1908–му Мечников опублікував статтю «Кілька слів про кисле молоко».

Свою теорію Ілля Ілліч знову вирішив перевірити на собі. В обід і під час сніданку випивав по 300 грамів кислого молока, крім того, в полудень і ввечері з’їдав по чайній ложці живої культури тієї самої болгарської палички. І святкуючи своє 70–річчя, вчений жалкував про те, що почав ці досліди пізно.

Царицею наук у той час була мікробіологія — вчені намагалися приручити корисні бактерії, і лікування кисломолочними продуктами процвітало. Закваски для них продавали в аптеках як ліки.

Ілля Ілліч був переконаний — порятунок від старіння у тому, щоб заселити кишківник корисними мікроорганізмами. «Я все перевірив на собі. Віддалити старість і смерть можна. Я досягнув того, що не боюся смерті», — писав учений.

…Помер Ілля Мечников у 71 рік у Парижі після двох інфарктів. У перервах між серцевими нападами він ретельно описував усі свої відчуття, будучи упевненим, що вони згодяться для подальшого розвитку науки.