Щойно прийшли совєти, Миколу Куделю знову запроторили у в’язницю...
Навчився читати за «Кобзарем», а вірші Шевченка врятували життя
10 березня 1914 року в селі Буяни нині Луцького району народився Микола Куделя (на фото), культурно-освітній і громадський діяч, збирач шевченкіани
Мій прадід з’явився на світ у селянській сім’ї. З дитячих літ захопився творчістю Тараса Шевченка, який став дороговказом на все життя. Воно й не дивно, адже в школі діти вчилися грамоти за «Кобзарем», що був єдиним підручником.
14–річним Микола Куделя став активним членом сільського осередку товариства «Просвіта». Відтоді почав збирати книги та формувати свою першу шевченкіану. На жаль, під час Другої світової війни вона була знищена. У 18 літ хлопець вступив в ОУН, за що 1939 року був арештований польською поліцією. Після 22 днів слідчого ізолятора через відсутність прямих доказів його відпустили.
Зібрана Миколою Павловичем шевченкіана нині перебуває у фондах Волинського краєзнавчого музею.
Щойно прийшли совєти, Куделю знову запроторили у в’язницю. Сфабрикували «потрібні» звинувачення і дали 10 літ. У цей час починається німецько–радянська війна. Енкаведисти отримують наказ ліквідувати в’язнів. Миколі Куделі дивом вдається вижити. Вже в роки незалежної України він залишив найповніші свідчення про розстріл у Луцькій тюрмі.
Після війни Миколу Павловича знову заарештовують і засилають на Колиму. Волинянин опиняється у блатному таборі «Галімий». Якось він потрапив у бійку. Коли його вже хотіли вбити, він попросив помолитися перед смертю молитвами з «Кобзаря».
Пізніше так згадував про цей випадок: «Страшні, злі обличчя слухачів ставали все більш врівноваженими, спокійними, звіриний оскал був угамований. Без сумніву, це було особливе спіткання з тією різноликою масою людей: убивць, розбійників, грабіжників, бандитів, які не вірили ні в Бога, ні в чорта. Та десь глибоко у їхньому єстві заморожена крихітка людяності, і Шевченкові геніальні слова, як промінь теплого сонця, розтоплювали ту мерзлоту. І донині бринять у вухах рішучі слова ватажка: «Живі, мужик, і молісь! Тєбя за твою пам’ять Шевченко спас».
До кінця життя він збирав видання творів Тараса Шевченка, ініціював спорудження пам’ятника поету в рідному селі Буяни. Його скарб — зібрана шевченкіана — нині перебуває у фондах Волинського краєзнавчого музею. На основі переданої колекції особистих речей, документів, матеріалів та шевченкіани створена меморіальна експозиція «Шевченківська світлиця Миколи Куделі».
Марія ФІЛОНЮК, науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею.
