Такий вигляд має заклад тепер, а розпочинали працювати у далекому 1944-му під вибухи снарядів.
Унікальна луцька школа №2, у якій третина вчителів — її випускники, святкує 75-ліття
У березні 1944–го на вулиці Панській, де тепер вечірній навчальний заклад, відкрили семирічку для хлопців, через рік у ній навчалося вже 290 учнів. А 1956–го збудували просторіше приміщення на Львівській, яке розширили в 1969–му. За 75 літ атестати про повну середню освіту в школі №2 отримали майже 4500 юнаків і дівчат. Нині, незважаючи на поважний вік, цей сучасний заклад іде в ногу з найновішими впровадженнями, тут здобувають освіту 827 учнів. А 25 із 72 педагогів самі тут навчалися. Це ж дивовижно! Йдемо знайомитися
Двоє хлопців пильнують вхід: «Доброго дня, батькам — не можна», — відповідають на моє привітання. «Я — не з батьків, — віджартовуюся, — а з газети, йду до директора». «То треба його покликати», — не здаються чергові. Телефоную, виходить Василь Адамович Грищук, який хвалить школярів, що гарно чергують. Він про цю школу розповідав би й розповідав: ще б пак — тут уже півстоліття. З майбутньою дружиною в ній здобували освіту, тепер учителюють, і донька — педагог молодших класів, тут вчиться внук. Словом, школа №2 — рідний дім директора. Заклад працює у дві зміни.
Вчителі на перезмінці активно готуються до ювілею — співають хором. В актовій залі школярі відшліфовують хореографічну композицію — гарне буде свято, дарма що стільці старенькі й паркет із вибоїнами. «Це все в планах, — каже директор. — Обіцяють замінити цього року, а ще — стелю в актовому та спортивному залах, вікна в коридорах, бо потрапили в спеціальний проект». У коридорі третього поверху — гарний ремонт. Небесного кольору стеля, на стінах — десятки ілюстрацій до казок — це в них гардеробниця Ольга Васенко картини пише, а футболу навчає педагог Олена Хомич, суддя футбольних матчів.
Загалом тут багато того, що можна назвати «вперше». 2015–го тут уперше в країні впровадили навчальний проект «Інтелект України», за яким, зважаючи на вікові особливості учнів, підвищують інтерес до навчання. Зазирнула в один такий клас на урок «Еврика». «Чого тут навчають?» — запитую четвертокласників. «Вирішувати логічні задачі», — відповідають і одразу перевіряють мою журналістську логіку. Зізнаюся: не здогадалася, як можна тричі наповнити порожнє відро, не виливаючи води. Як? Спершу засипати камінням, далі піском, який заповнить проміжки, а тоді — водою. Одне слово — еврика! І не тільки на цьому уроці.
У класі теж дуже цікаво: в кутку — скелет людини, акваріум із черепашкою, макети Сонячної системи… Навчання в такому класі коштує 250 гривень на місяць, але ніхто з батьків не перевів дитину в інший, запевняє директор. В іншому «інтелектуальному» класі на уроці читання третьокласники вже вивчають Жуля Верна, поєднуючи з читанням географію та історію.
Загалом у цій школі вивчають французьку, англійську та польську мови, є 7 спортивних секцій. У футболі, стрільбі та гирьовому спорті мають хороші результати — ціла шафа нагород засвідчує це.
Не перелічити успішних випускників, але всі вони і нині — бажані гості. Деякі стали помічниками й спонсорами, як-от Ірина Констанкевич.
Очільник закладу розповів, що тут навчалося чи не найбільше корінних лучан, а також відомі в Україні особи: поети Олександр Богачук та Кость Шишко (на його честь висадили сквер поблизу школи), три народні депутати — Лесь Танюк, Олександр Свирида, Ірина Констанкевич, заслужений художник України Леонід Литвин, заслужена артистка Алла Опейда, керівники медичної галузі Валентин Вітер та Микола Якимчук, міський голова обласного центру (1979–1984) Костянтин Литвиненко, головний архітектор Луцька Євген Ходаковський, керівник патрульної поліції України Олександр Фацевич, композитор Петро Свіст, заслужений журналіст Юрій Яцюк… Не перелічити успішних випускників, але всі вони і нині — бажані гості. Деякі стали помічниками й спонсорами, як–от Ірина Констанкевич. Василь Адамович не нахвалиться: «І комп’ютерний клас, і телевізор плазмовий, футбольне поле зі штучним покриттям, тренажери, меблі подарувала і знову цікавиться, що треба». А пані Ірина розповідає:
— Спогади про «науку» у школі № 2 я могла б писати щиро, правдиво і багато. На цілий автобіографічний роман би вистачало. Як з 1 вересня у першому класі мене відправили додому, бо у списках не було, як отримала першу двійку, бо вірш не вивчила, як симулювала вітрянку, бо твір не написала, а потім нею ж і захворіла, — це сув’язь спогадів школярки й освітянки з 30–річним педагогічним досвідом, і лейтмотив усіх — учителі були справжніми професіоналами і дуже вимогливими. Улюблені предмети — алгебра, хімія, література. От не любила фізкультуру. Тяжко давалася, компенсувала її читанням книг. Досі пам’ятаю уроки улюбленої суворої математички Ірини Никифорівни, історички і класного керівника Ніни Григорівни, вчительки української мови та літератури Раїси Євгенівни і російської — Алли Вікторівни. Вони дали базові знання і навчили працювати самостійно. Я згодом і столичний університет за інерцією закінчила з червоним дипломом, аспірантуру, докторантуру. Бо якщо вчитель живе своєю роботою, тоді й учні стають успішними. І для мотивації педагогів держава має зробити максимум. Не на словах, а на ділі. У нас завжди були підручники, книги в бібліотеці, реактиви на хімії, обладнання на фізиці, трудовому навчанні. Вчительки були гарні, молоді та стильно вбрані. Діти на це звертають увагу і хочуть позитивної атмосфери. Любов народжується з любові. А мені пощастило з Учителями. Тепер допомагаю рідній школі. За добро — добром.
Алла Опейда, заслужена артистка України, згадує шкільну аматорську творчість, хор, вокальний ансамбль, яким керував Володимир Гнатюк, а от із неприємного запам’ятала, що завуч забороняла носити золоті сережки, а як хтось одягав їх на урок географії, збирала в пуделко, щоб віддати батькам. Школяркою любила гуманітарні предмети, уроки праці, на яких вчили шити, вишивати, готувати, а тоді хлопців салатами пригощати. Не забула уроків класного керівника Марії Марківни Вальчук і першої вчительки Лідії Сергіївни Кашуби. «Пригадую, поїхала на весілля до улюбленої тітки і не вивчила табличку множення. А перша вчителька мені в щоденнику одиницю на півсторінки вивела червоним — як зараз бачу», — усміхається співачка.
Валентин Вітер, заступник начальника управління охорони здоров’я Волинської ОДА, екс-голова Волинської обласної ради, розповів, що був у школі №2 відмінником. Може, тому й не згадав жодних шкільних казусів? Каже, час змив їх і залишив найкраще. І запевняє: «Мені просто пощастило, бо кожен педагог цієї школи був унікальним, зокрема Віра Степанівна Сміла — перша вчителька і класний керівник Ольга Григорівна Прокопчук. Розказую своїм дітям, а вони не вірять, що так квітково все може бути в школі. Може, це надто «прилизано» виглядає? — жартує і додає: — Часом і хитрували, і з уроків дружно втікали, але не через учителів. Можливо, через те, що мама працювала вчителькою, тому не міг собі дозволити щось аж таке витворяти, але шкільні роки з 1980–го по 1988–й згадую максимально позитивно».
Вітаємо школу-ювілярку із 75-річчям та бажаємо залишатися завжди затишною й сучасною!
