Завдяки Нілу Хасевичу світ дізнався про героїчних українських повстанців.
Убивця Ніла Хасевича так і не признався, де прах великого художника й борця (Фото, відео)
Кажуть, сам Сталін дав наказ знайти і знищити нашого видатного земляка
Не зрозуміло, за яким принципом Бог розсипає геніїв по планеті, але вони народжуються і в мирних благополучних країнах, і в часи лихоліть на окупованих територіях. Інколи великі музиканти, письменники, живописці підлаштовуються під загарбника, деколи втікають, а одиниці вступають у боротьбу за свободу. Напевно, Україна й існує досі, бо у неї завжди були свої Сліпаки, Стуси і Хасевичі. Про останнього ми знаємо небагато, адже радянська «машина» старалася стерти з історії всі можливі згадки про запеклого ворога.
Український графік, повстанець Ніл Хасевич загинув 4 березня у Сухівцях Рівненського району, що лише за 62 кілометри від Луцька. На місці, де обірвалося його життя, щороку відбуваються пам’ятні заходи. Цього разу, крім журналістів «Волині–нової», біля невеличкого монумента зібралися краєзнавці, вчителі місцевої школи, учні, артисти народного аматорського вокального тріо «Живиця» районного будинку культури. Приїхав священик із сусіднього села Радухівка отець Андрій (місцевий перебуває у єдності з Московським патріархатом і не бере участі у таких заходах). Помолившись за душу художника, учасники зустрічі поговорили про феномен Хасевича, який замість ситого життя в Європі обрав боротьбу в холодних криївках на рідній Волині.
Народився він у Дюксині (нині Костопільський район Рівненщини) в родині псаломника. Старші брати Анатолій і Федір стали українськими священиками (одного на Волині вбили поляки, другий помер на засланні в Сибіру). У підлітковому віці хлопець став сиротою і водночас калікою: мама загинула під колесами потяга, а йому в цій аварії відрізало ліву ногу. Після лікування протез із дерева Ніл вирізав собі сам.
Хасевич навчався в духовній семінарії, здобув атестат Рівненської гімназії, працював помічником іконописця. За гроші, які отримав як компенсацію від французької залізничної компанії, вчився у Варшавській академії красних мистецтв. Там же потоваришував з українською інтелегенцією, яка заснувала товариство «Спокій».
«Невеличкого зросту, бідно вдягнений хлопчина з палицею в руці, бо замість лівої ноги — дерев’яна, закінчена грубим патиком, примітивна, власної роботи протеза… Пильно вчиться і неймовірно матеріально бідує», — так описував Ніла український художник Петро Мегик.
Ніл Антонович став головним пропагандистом УПА і фактично створив візуальний образ повстанців, розробивши, крім агітації, прапори, печатки та нагороди.
У 1931–му робота Ніла Хасевича «Прання» була відзначена премією «Ватикан», а наступного року портрет гетьмана Івана Мазепи — дипломом Варшавської академії.
На початку 1930–х його картини експонувалися у Львові, Празі, Берліні, в Чикаго та Лос–Анджелесі.
Втім, не лише мистецтво хвилювало Хасевича, він став активістом Волинського Українського об’єднання. Входив до центрального і крайового проводів ОУН, особисто знав Степана Бандеру.
З початком Другої світової війни Ніл повернувся до свого села. На батьківщині від руки гусячим пером переписав Пересопницьке євангеліє — книгу, на якій нині присягають українські Президенти. Згодом почав займатися дереворитами (вирізав із дерева штамп і відбивав цей малюнок на папері).
З квітня 1943 року почалася його підпільна діяльність. Під псевдонімами Бей–Зот, Левко, Рибалка, 333, Старий, Джміль він оформляв летючки, листівки, підпільні видання, випустив альбом карикатур. Врешті Ніл Антонович став головним пропагандистом УПА і фактично створив візуальний образ повстанців, розробивши, крім агітації, прапори, печатки та нагороди підпільників. Про нього знали одиниці й від схрону до схрону переносили або ж перевозили художника на велосипеді.
1951–го гравюри Хасевича потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів. У Кремлі цього стерпіти не змогли: для розшуку митця створили міжобласну оперативну групу, яка і вийшла на слід повстанців. Енкаведисти оточили криївку, облаштовану в садибі родини Стацюків, й вимагали від упівців здатися, коли ж ті промовчали — закидали схрон гранатами. Понівечені тіла кати виставили в Клевані на загальний огляд, а через кілька днів вони безслідно зникли.
Торік у Рівному з військовими почестями поховали колишнього капітана держбезпеки Бориса Стекляра, який очолював операцію зі знищення Ніла Хасевича. Під час поминальних заходів у Сухівцях місцевий краєзнавець Ярослав Семенюк розповів, що телефонував літньому енкаведисту незадовго до смерті: спочатку, щоб не злякати, поцікавився його здоров’ям, той пообіцяв на «9–оє мая» ще прийти на меморіал, а коли пан Ярослав запитав, де похований Хасевич, поклав трубку…
P. S. Вчителька історії Сухівецької школи Валентина Миколаївна Сафійчук пообіцяла провести журналістів «Волині–нової» місцями, де були криївки, в яких Ніл Хасевич малював убивчі для радянської влади листівки.
