Микола Федосійович врятував не одне життя.
Знаний львівський медик Микола Артищук ніколи не забуває свого волинського коріння
Село Доросині Рожищенського району і в минулі роки, і нині, коли розбудовуємо незалежну Україну, славиться своїми людьми. Цілу плеяду достойних спеціалістів, керівників, талановитих особистостей зростила ця благодатна і щедра земля. Серед них — і мій двоюрідний брат Микола Федосійович Артищук (на фото) — представник знаної і шанованої родини
13 березня 1939 року у Федося Тихоновича та Лікери Корніївни Артищуків народився син Микола — у майбутньому заслужений лікар України, кавалер ордена Дружби народів, відмінник охорони здоров’я, лікар-уролог вищої категорії і мій старший брат. Його дядьки Федір та Хома були вояками УПА. А батько Федось з 1 вересня 1939-го, з початку Другої світової, зі зброєю в руках захищав Польщу, згодом воював у Червоній армії.
Всі в родині знали про Миколину мрію стати лікарем і всіляко сприяли її здійсненню. Після десятирічки хлопець успішно склав іспити та став студентом Луцького медичного училища, яке з відзнакою закінчив у 1959 році. Шлях до Львівського медінституту був відкритий, проте військові комісари вирішили, що такий спеціаліст-«западенець» має загартуватися морально на службі в Далекосхідному військовому окрузі. Довелося пройти школу молодого бійця у Хабаровському краї. Та, як зізнавався, армійські роки пішли на користь у підготовці до вступних іспитів, їх успішно склав у 1962-му і закінчив медичний виш у Львові також із «червоним» дипломом.
Отримав направлення до міста галицьких нафтовиків — Дрогобича, де працював урологом, завідувачем відділення. Цікавився науковими дослідженнями, проводив власні, друкувався в медичних виданнях. А потім — ще одна професійна сходинка, вже у Львові, де Микола Федосійович в обласній клінічній лікарні обіймав посаду завідувача урологічного відділення та головного позаштатного уролога краю, понад 40 років трудився і продовжує практикувати до сьогодні. Обирався делегатом усіх з’їздів Асоціації урологів України та ХІІ європейського з’їзду урологів у Парижі 1996 року.
З ініціативи Миколи Федосійовича у 1992 році вперше на теренах Західної України запроваджено лікування сечокам’яної хвороби неоперативним методом.
Як особистість творча й талановита, зареєстрував 16 раціоналізаторських пропозицій, якими користуються його колеги, є автором понад 70 друкованих праць, 14 із них опубліковано у спеціалізованих польських та чеських виданнях. З ініціативи Миколи Федосійовича у 1992 році вперше на теренах Західної України запроваджено лікування сечокам’яної хвороби неоперативним методом. Нині це один з ефективних методів боротьби з цією недугою. Як справжній фанат своєї справи, зібрав ще й унікальну медичну бібліотеку.
На Львівщині добре відома лікарська династія Артищуків: дружина Миколи Федосійовича Ольга Степанівна — висококваліфікований лікар-невропатолог, двоє синів, Олег та Василь, спеціалізуються у тому ж напрямі медицини, якому батько присвятив усе життя. Разом із синами робить унікальні і надскладні операції, повертаючи людей до життя.
Кожна українська родина має свої святині й традиції. Так і в Артищуків. Батьки для Миколи — то святе. За будь-якої можливості у вихідні й на свята він тягнувся зі Львівщини до батьківської хати. Доросині кличуть його до себе й тепер. Бо тут замолоду ходив за плугом, клав у покоси траву, не цурався сільської роботи. Кохався у квітах і вмів їх доглядати. І зараз підтримує порядок біля батьківської хати, плекає тут садок, хоч має і власний будинок поблизу Львова.
А ще Микола Федосійович, як і його батьки, надзвичайно гостинний. Мені завжди приємно було навідуватися до нього в Дрогобич і до Львова, — він талановитий співбесідник із чудовим умінням вислухати, поділитися думками, щось корисне й доречне порадити. Найбільшу втіху ювіляр отримує від п’ятьох онуків, якими дідусь щиро опікується та тішиться їхніми успіхами. Доправляє дітей особисто автомобілем у школу, у секції з футболу, танцювальні гуртки і повертає до рідного дому.
За дорученням нашої великої родини скромно ділюся своїми роздумами на сторінках улюбленої газети про тебе, мій дорогий старший брате, і щиро зізнаюся у цей ювілейний, 80 й день народження, що завжди брав приклад з тебе.
Нехай Бог дарує тобі міцне здоров’я, щоб разом зі своїми синами ще довго допомагав людям. Хай повертається тобі сторицею все, що ти доброго зробив на цій землі. Довголіття, радості від життя і Божої милості!
Розповідь Миколи Смілого записав Степан Шегда. м. Луцьк.
