Курси НБУ $ 41.32 € 42.99
Українка з Лондона: «Наші люди — ​найкращі, але не вірять у себе»

Пані Люба (у синьому) під час чергового протесту біля російського посольства.

armand wang

Українка з Лондона: «Наші люди — ​найкращі, але не вірять у себе»

Спочатку хотів написати про драматичну долю цієї жінки: матір, яка успішно рятувала 3-місячну хвору донечку в Києві в Інституті Амосова, на хвилі «перебудови» потрапила з 6-річною дитиною в Лондон, де благополучно були проведені ще дві операції на серці, та, ймовірно, і через помилку британських медиків за 10 років втратила свою Оленку, але зберегла віру в життя. Втім, розмова в нас вийшла не так біографічна, як світоглядна і у дечому повчальна. Хоча моя співрозмовниця всіляко намагалася уникати моралізаторства

«Тяжко працювала, вечорами вчилась, нічого ні від кого не чекала»

Її звати Любов Шеперд — ​таке поєднання британського прізвища та відверто слов’янського імені вже дещо розповідає про нашу героїню. Народилася вона в Колках Маневицького району, тривалий час жила в Києві. Раз на рік буває на Волині. Каже, що це життєдайна земля.

Любов Шеперд – крайня справа. У гурті є той хлопчик, який не міг ходити через тісне взуття...
Любов Шеперд – крайня справа. У гурті є той хлопчик, який не міг ходити через тісне взуття...

 — Мені навіть кількох днів тут вистачає, щоб зарядитися на рік у Лондоні, — з усмішкою говорить пані Любов. — У 2018-му вперше побувала на чудовому Фестивалі «Берегиня» з Волинським братством. То була для мене неймовірна насолода. Я сумую за нашими людьми, за їхньою незвичайною енергетикою. Знаю представників багатьох національностей, але ні з ким мені не є так добре, як з українцями. Вони — ​відкриті, незважаючи на те, що важко працюють, у кожного свої труднощі. Особливо — ​жінки, коли починають співати, то відразу змінюються, молодіють.

— Чого не вистачає британкам, а є у наших жінок?

Коли я починаю розчаровуватися і переживати, мені навіть мої знайомі британці говорять: «Облиш, невже ти не бачиш, що твоя країна воює?»

— Українок знає вже увесь світ. Вони стають статтею експорту. Часто мають хорошу освіту, всім цікавляться, не вибагливі (easy to please), добрі та терплячі, можуть бути надійним другом для чоловіка, виходять заміж «на все життя» і не через штамп у паспорті чи якісь матеріальні статки. Англійки чомусь навіть одягатися так стильно не вміють. А українки з нічого можуть щось пошити чи зв’язати. У Лондоні багато дітей виросли тільки на піці чи «takeawey» (їжа із собою): сидить родина біля телевізора і кожен їсть щось зі своєї коробочки. Щоб спільно, за одним столом, як у Шевченка «Сім’я, вечеря коло хати…» — ​такого у Великобританії майже не буває, а в Україні жінки ще зберігають цю традицію. Моя мама Марина Вікторівна, на жаль, уже покійна, завжди вчила, що люди — ​не свині. То тільки свиням треба їсти і спати. У нас повинно бути духовне життя. І, якою б не була втомленою, вона йшла в бібліотеку міняти книги. Батьки жодної вистави, концерту чи кінофільму не пропустили. Мій тато був оптимістом, завжди жартував, хоча рано став сиротою. У 1930-х у Луганську рятувався від голоду. У 1941, тяжко контужений, попав в концтабір. По війні вже вивчився заочно на бухгалтера, потім був керівником в банку, рано помер.

Пані Люба у народному волинському костюмі під час Маршу вишиванок у Лондоні.
Любов Шеперд у народному волинському костюмі під час Маршу вишиванок в англійській столиці.

 — Наскільки важко вам було переїжджати в Лондон?

— Колишній чоловік не захотів сюди приїхати. Розійшлися без суду і аліментів. Я вчила дітей не забувати батька, і зараз ми дружимо. Синові дала хорошу англійську освіту. Допомагала сестрі і мамі як могла, хоча було дуже нелегко одній з двома дітьми в чужій країні. Тяжко працювала, вечорами вчилась, нічого ні від кого не чекала.

«Критикують усіх і все, а сміття винести — ​це проблема!»

— Ви товаришуєте в Англії з українською діаспорою?

— Єдине позитивне в цій війні те, що люди зрозуміли: потрібно триматися разом. Наприклад, я в Лондоні прожила 28 років, і лише за останні чотири познайомилася по-справжньому з багатьма українцями. Мені з донечкою багато допомогла в 1990-ті стара діаспора. Ще були живі вояки УПА, які після війни потрапили у Великобританію. Вони не тільки вижили на чужині, а й створили свої українські домівки, школи, церкви по всій країні, газети випускали. Я була вражена їхньою турботою, хоча вони самі не були багатими людьми: не мали дорогих килимів чи кришталю, а часто лише дуже старі меблі вдома і поношене та чисте вбрання.

Завдяки вишиванкам українці Великобританії часто впізнають  одне одного!
Завдяки вишиванкам українці Великобританії часто впізнають одне одного!

  А у 2014-му вже молода українська діаспора влаштувала свій Майдан в Лондоні. Навпроти 10 Downing Street, де розташована резиденція прем’єр-міністра Сполученого Королівства, з плакатами ми стояли цілодобово, аж до дня інавгурації Петра Порошенка. Зараз молодь знову цілий місяць протестувала проти арешту наших моряків в Азовському морі, і Великобританія таки послала туди свій військовий корабель. Щосереди тутешні українці виходять на протест, вимагаючи від Росії звільнення наших політв’язнів і припинення війни. Нині активісти організовують табори для дітей учасників АТО, я сама працювала волонтером у 2016-му, коли неймовірна Ірина Естевез організувала відпочинок для 60 дітей учасників АТО, зокрема 20 волинян. На початку війни учасники лондонського Євромайдану посилали на фронт бронежилети, купували дрони. Один молодий чоловік із Волині сам навіть машину відправив в АТО, незважаючи на те, що має 4 дітей.

Лондонські волонтери перекрили дорогу через міграцію жаб,   ніхто не заперечив...
Лондонські волонтери перекрили дорогу через міграцію жаб, ніхто не заперечив...

 — Чи є одностайною думка діаспори про нинішню політичну ситуацію? 

— ​Дуже тяжко про це говорити. Єдине знаю: якби кожен на своєму місці робив те, що він має робити, то зміни прийшли б швидше. Наприклад у Британії все тримається не на Терезі Мей чи раніше на Девіді Камероні, а на небайдужих і активних людях! Вони відповідально вибирають владу і не мовчать, коли з чимось не згідні. А ще тут діє 185 000 благодійних організацій, і щороку ще приблизно 5000 нових створюється (це десь на 66 мільйонів людей). Зноситься пам’ятка архітектури — ​волонтери збирають гроші, щоб її вберегти, хтось захворів — ​аналогічно, знизилася популяція їжаків — ​з’являється товариство з охорони цих тварин, у калюжі пуголовки зароджуються — ​і вже хтось її огородив та повісив табличку. На пляж, біля якого розміщене оголошення, що там гніздяться зараз птахи, ніхто навіть не подумає зайти, хоча за цим начебто ніхто не стежить. Юрист чи бізнесмен у вільний від роботи час може возити на своїх машинах хворих літніх британців на процедури до госпіталю. Я і сама щонеділі взимку ходила до місцевої церкви годувати безхатьків. А в нас, на жаль, люди критикують усіх і все, а сміття винести — ​це проблема! В Україні, на щастя, також є чимало свідомих громадян, волонтерів, але у Великобританії то вже система, люди просто все самі підтримують і за все вболівають.

— А що британці кажуть про війну на Донбасі?

— Багато хто співчуває нам, дехто говорить, що «перебудова» і певне потепління в 1990-ті зовсім не змінили їхньої негативної думки про Росію як загарбника, але є й ті, хто дивиться Russia Today, і їх дуже важко у чомусь переконати. А ще російські олігархи друкують безплатні газети в Лондоні, часто з антиукраїнськими матеріалами. Навіть на BBC («Бі-бі-сі») наші активісти часто пишуть звернення, щоб вони об’єктивно висвітлювали ситуацію в Україні. РФ тратить шалені гроші для відбілювання свого іміджу…

Я не засліплена Англією. Тут також вистачає своїх проблем. Звісно, добре жити, знаючи, що в тебе є зарплата чи пенсія, на яку можна безбідно існувати і ще й поїхати десь у відпустку. Насправді, українці давно заслужили на це своїм працелюбством, кров’ю і потом. Дивно, що у ХХІ столітті в Україні, яку колись називали житницею Європи, є люди, які не мають чого їсти? Думаю, що якби ще в нас не тримали одяг на горищах, а ділилися лишками, як це роблять в Європі, то вже б трохи змінили ситуацію на краще. А то приїхав в табір хлопчик і ледь ходив. Виявляється, мав взуття на кілька розмірів менше! Невже сусіди того не бачили? Не могли зі своїх дітей щось віддати сироті? Хлопчина був дуже щасливий, коли наша Ірина завезла його до магазину і купила кросівки, костюм і рюкзак.

Але вже помітно, що Україна таки помаленьку наздоганяє ЄС, і якби не було б тієї війни, робила б це набагато швидше.

Коли я починаю розчаровуватися і переживати, мені навіть мої знайомі британці говорять: «Облиш, невже ти не бачиш, що твоя країна воює?»

«Трава завжди зеленіша у сусіда», — ​кажуть англійці. Я б із задоволенням жила не в ситій Британії, а в мальовничих Колках чи Києві, і щоб Оленочка народилась здорова, а той Лондон був просто сном.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel