Корови проти атовців

«Місцева влада ось уже протягом трьох років не може вирішити питання про громадське пасовище. Річ у тім, що воно є єдиним для худоби жителів вулиць Річна, Миру, Денисова. Сільрада виділяє тут ділянки для учасників АТО, звинувачуючи нас, що ми проти надання землі для громадян різних категорій, у тому числі і для пільговиків — ​учасників воєнних дій.

Але ми за те, щоб надавати їм ділянки на кращих землях, вигідніше розташованих. Ми пропонували, як вирішити цю проблему, та на наші звернення влада не реагує», — ​так описали ситуацію в листі до редакції мешканці села Глухи.

— Урочище Заріка починається одразу за хатами, — ​каже один із підписантів Василь Рибачук. — ​Минулого року жителі кількох вулиць випасали там 32 корови, 10 коней, а один господар — ​і вівці. На перший погляд, ніби чимала площа, але якщо відняти природоохоронну зону понад річкою Вижівкою завширшки 50 метрів та 12 гектарів, призначених на розпаювання, то залишиться лише 28 гектарів, що не так і багато. Коли вирішили надавати землю атовцям, сільська рада вперлася нарізати ділянки саме тут. Якщо віддати цю площу, то випасу фактично немає. Хто його зна, як воно має бути.

Ще у 2012 році Глухівська сільська рада прийняла рішення про створення пасовищ із земель резервного фонду в урочищах Заріка (площею 28 га) і Гутира (8 га) та із земель, що належать до меж населених пунктів сільради в урочищах Новізьке болото (10 га) і Камінець (45 га). Старовижівська райдержадміністрація надала дозвіл на розроблення технічної документації на громадське пасовище.

— Усі люди так кажуть: «Даймо тим атовцям, хай вони мають». Не оте болото, а якісь кращі землі, зручніше розташовані, щоб вони собі господарювали, — ​із цими словами Василя Рибачука годі не погодитися.

— Тоді можна було за кошт держави підживити пасовища. Зібрали жителів, і на сесії сільської ради прийняли рішення. Але тих грошей не дали. Через рік рішення втратило чинність, бо не підготували документів. Там пасли корів, але офіційно то не пасовище, — ​пояснює землевпорядник Дубечненської ОТГ Надія Ткачук. — ​Коли почалася війна, сказали в районі зарезервувати землю. Але, мовляв, багато не резервуйте, бо можуть чужі взяти. Потім довелося — ​є атовці, вони стали писати заяви.

За словами жителів села, коли вийшов закон про надання землі учасникам бойових дій на Сході України, то сільська рада вирішила виділити двом воїнам по 2 га для ведення особистого селянського господарства саме в цьому урочищі, що спричинило конфлікт інтересів із жителями довколишніх вулиць, які випасали там худобу.

— Ми запропонували ввести в межі населеного пункту якусь площу і розподілити її атовцям або дати взамін свої паї — ​тільки не суньтеся на те пасовище. У нас не залишилося землі, де пасти, — ​пояснює Василь Рибачук. — ​Взамін нічого не пропонують — ​пасіть, де хочете.

У травні 2017 року новоспечені власники (точніше, їхні батьки) почали господарювати: виставили межі, зробили місток через канаву, завезли гній на поле. Проте невдоволені жителі кутка порозкидали гній, розібрали місток, не дозволили трактористові орати ділянки. Їхні власники звернулися в поліцію. Натомість перші скликали збори, на яких обговорили земельне питання та вирішили відстоювати свою позицію всіма методами — ​аж до громадянської непокори.

Згодом провели ще одні збори, але це не вирішило проблеми. До мешканців, які зібралися обговорити ситуацію, навіть викликали поліцію: мовляв, порушують спокій.

— Минулого року ми зібралися перед сесією, звернулися до головихи: візьміть участь у наших зборах. Вона сказала, що через сесію не має часу. А я тоді матом: то можна тут якийсь порядок навести чи ні? — ​не приховує емоцій Василь Іванович. — ​Вони зразу в крик: що тут таке! Ідіть у клуб, там проводьте свої збори! Викликайте поліцію! Провели збори під протокол, був і один сільський депутат. Приїхали двоє поліцейських, але на збори не пішли. Потім вони почали допитуватися. Ми все розказали, і поліцейські поїхали.

Тим часом Глухівська сільська рада увійшла до складу Дубечненської ОТГ. Невдоволені глухівчани почали звертатися вже до сільського голови Анатолія Костючика, про якого загалом відгукуються добре («якби Костючик був з самого початку, то з ним можна було б говорити»). На місце виїжджала комісія сільської ради.

— Усно було домовлено, що на тій площі вже нікому — ​ні учасникам АТО, ні комусь іншому — ​землю не надаватимуть. Межі саме цієї ділянки встановлені. Вона пройшла інвентаризацію у 2014 році, і ділянку зареєстрували як комунальну власність. Коли буде громадське пасовище, то сесія призначить плату від голови худоби. Землю оформлятимуть в оренду на табунщика, — ​пояснює Надія Ткачук.

Сподіваємося, що та усна домовленість таки матиме силу. Хоча в нас навіть писані угоди можна легко порушити. І найголовніше: селяни зовсім не проти, аби атовцям виділяли землі, як це може видатися.

— Усі люди так кажуть: «Даймо тим атовцям, хай вони мають». Не оте болото (бо Заріку часто заливає аж під городи, тепер ще сухо, але навесні часто стоїть вода), а якісь кращі землі, зручніше розташовані, щоб вони собі господарювали, — ​із цими словами Василя Рибачука годі не погодитися.