Кохання в куцих штанцях
Він був смішний, цей Валентин. З дитинства хлопця кликали Валькою. І через те з нього кепкували. А ще він носив речі зі старшого брата. Той був нижчий ростом, а Валька ріс, як на дріжджах. Тому штани були на нього закороткі. То мусив робити вигляд, що не звертає уваги на жарти однокласників. Нема у батьків грошей на обновки
Після уроків Валька допомагав на господарці. А ввечері брався за науку. І багато читав. Сільська бібліотекарка жартувала:
— Валько, ти вже почав «дорослі» книжки читати. Щось у них тямиш?
У старших класах хлопець закохався в Соломію. Однокласницю. Модницю і красуню. Соломіїн дядько жив у столиці. Мав хорошу посаду і статки. Тому племінниці діставалися гарні речі в подарунок та дещо із його старших доньок.
Валька навіть пробував вірші писати для Соломії. Виходило кострубато. Тому затію покинув.
У випускному класі зважився запропонувати Соломії провести її з клубу і за нагоди розповісти про свої почуття.
— Що?! — здивовано запитала дівчина. — Ти набиваєшся мені у кавалери?! Погляньте на це кохання в куцих штанцях! — голосно мовила.
У клубі дружно засміялися. Вальку як вітром здуло. Був злий на Соломію… але й далі кохав.
…Вступні іспити у медінститут Соломія провалила. Пішла працювати санітаркою в районну лікарню. Аби легше було скласти екзамени наступного року.
Валька став студентом технікуму. Радів, що буде поруч із Соломією. Технікум також у райцентрі.
Нарешті він «виріс» із куцих штанів. Батьки справили новий костюм. Купили взуття. Гордилися молодшим сином. Бо старший до науки не надавався.
Був злий на Соломію… але й далі кохав.
Валька чатував біля лікарні на Соломію, коли та закінчить роботу. Гадав, тепер вона подивиться на нього по–іншому.
— Валько, ти? Хтось із твоїх в лікарні лежить? — запитала.
— Та ні, всі здорові. На тебе чекаю.
— Слухай, мені до твоїх залицянь байдуже. То ж забудь сюди дорогу. У мене хлопець є. Не рівня тобі.
— Я завжди тебе буду любити, Соломіє! — вигукнув у запалі Валька.
— Люби, якщо це твоєму здоров’ю не шкодить.
…Валька закінчив із відзнакою технікум. Відслужив в армії. Вступив до інституту. Став конструктором. Подавав неабиякі надії.
Тепер у Вальці годі було впізнати колишнього хлопчиська в куцих штанах. До села приїжджав добротно одягнений, з гарними манерами молодий чоловік. З гостинцями для батьків і родини. Мати зав’язувала подаровані ним хустини і хвалилася перед односельцями:
— От, синочок привіз. І кофтину нову. Батькові сорочок теплих накупив. Дай Боже все це виходити.
— Вибився в люди ваш Валентин, Катерино, — кивало головами жіноцтво. — Недаремно за книжками сидів.
Валькою уже його ніхто не називав.
…Соломія до інституту так і не вступила. Не мала часу через хлопців. Міняла «коханого» за «коханим». Казали, що бачили у якійсь непевній компанії. А Катерина дякувала долі, що дівчина колись дала відкоша синові. Такої невістки навіть язикатій сусідці Лесьці не побажала б.
…Цього разу Валентин приїхав додому з нареченою. Знайомити з батьками. Перед цим попередив: Марійка — з дитбудинку. Про рідню нічого не знає. Вчилися разом в інституті.
Мила, сором’язлива дівчина Катерині сподобалася. І батько поважав синів вибір…
…Соломію зустрів випадково. Повертався від тітки. Якраз автобус із райцентру приїхав. А тітка жила неподалік автобусної зупинки.
— Валька?! Суперово виглядаєш! — вигукнула Соломія. — Чула, ти гарно в житті влаштувався. І з якоюсь дівкою приїжджав.
— Це моя майбутня дружина.
— Мене вже не кохаєш? А казав, що завжди будеш любити.
— Мені пора. Радий був бачити.
— А я не прощаюся…
…Село перемивало кісточки Соломії. Мовляв, зовсім берега пустилася. По руках пішла. Материн брат заборонив їй до себе приїжджати. Згубить себе, непутяща. А такою гарною була.
Невідомо від кого Соломія народила сина. Стасом назвала. Батьки навідріз відмовилися прийняти доньку з малюком. Ото вже було в селі пересудів! Прихистила самотня родичка. Заради дитини. Невдовзі Соломія закрутила черговий роман. Часто не бувала вдома. Родичка просила горе-матір схаменутися, тоді хату на неї з сином запише. Де там…
Соломію материнських прав не позбавили, але сина оформили на навчання до інтернату. Зрідка навідувала Стаса. Просила пробачити. Обіцяла «почати все з чистого листка». Але… знову чоловіки, спиртне…
Якось дала Стасові записку й мовила:
— Запам’ятай це прізвище. Навіть адресу випитала. Колись цей чоловік кохав мене. А я… Це неважливо. Він міг би бути твоїм батьком. Якщо припече, знайди його. Він добрий. Думаю, допоможе. І не забудь сказати, чий ти.
— Може, він справді мені батько?
— Ні.
До синового випускного Соломія не дожила. Життя розпусне згубило. А Стас напам’ять зазубрив прізвище та адресу чужого чоловіка.
Хлопець не знав, куди податися після закінчення навчання. Материна рідня від нього відмовилася. Тому їхати до них не міг. А що коли?.. Написав листа незнайомому Валентинові. Про те, чий він син. І що матері не стало. І що він гарно вчиться. Вже випускник. Нічого не просив, ні про що не запитував, бо не вірив, що отримає відповідь.
Чоловік розгубився. Показав дивне послання дружині. Розповів про свою шкільну закоханість у Соломію та її непутнє життя. Марія довго сиділа над списаним незнайомим хлопцем аркушем паперу.
— Валентине, давай допоможемо хлопцеві. Хоча б порадимо, куди вступити на навчання. Може, і в нашому місті. Я з дитбудинку, тож знаю, що означає бути нічиєю. Познайомимо його з нашими Вікою і Денисом. Може, він хороша дитина. Мене колись підтримала вихователька. Тепер моя черга прийти комусь на поміч.
— І що ми?..
— Поїдь до нього. Поговори. Дай йому зрозуміти, що він не сам на цьому світі. Запроси до нас.
… Стас був схожий на матір. Лише зростом високий. З «казенних» штанів виріс. Валентин згадав, як Соломія називала його коханням у куцих штанцях. Усміхнувся. Простягнув руку:
— Будемо знайомі. Валентин Гнатович. Тобто, дядько Валентин…
Ольга ЧОРНА.
