Відрізати пуповину
Мене завжди вражало, якими грубими можуть бути діти-підлітки. Маю з цього приводу власний досвід, а також наслухалася історій від друзів і знайомих. Пам’ятаю, як аналізувала, що ж я роблю не так, що викликаю стільки агресії у рідної дитини, саме тієї, яка ще так недавно тулилася до мого плеча і довірялася у тяжкі хвилини
Бачила, як він старається поцілити словом у мої вразливі місця, як це в нього виходить, бо ж стільки разом прожито! Сутичок із сином мала стільки і зі стількох приводів, і таких палких, що задумалася про нашу психологічну несумісність. І тільки зовсім недавно знайшла інформацію, яка відкрила секрет «півнячих» нападів. Просто дитина таким чином відділяє себе від мами… Саме від материнської фігури. Починає більше орієнтуватися на чоловіка (батька). Це так важко зрозуміти і прийняти на глибинному рівні: ми ж, мами, готові віддати їм усе! Однак закон психофізіології, кажуть фахівці, невмолимий: дитина аж зі штанів вискакує, так хоче відмежуватися від того, що нібито робить її слабкою. Отож, «ріже» по-живому. Знецінює все, що раніше було їй дуже дорогим, при тому, що страждає від своїх дій. Психотерапевт Світлана Ройз пише, що у такий період дитина може відкидати улюблені заняття і розривати важливі раніше стосунки, а ще — не добирає слів: «Підліток дозволяє собі грубіянити, говорити образливі, дуже жорстокі слова. Але коли він себе так поводить, то в першу чергу ранить себе». Ройз підтакує інший фахівець Найджел Латта: «Інколи (але не завжди) це виражається в усвідомленій спробі відкинути всі погляди і цінності батьків. Найбільше дістається саме матері — дочка відштовхує її, щоб зрозуміти, хто вона сама».
«Підліток дозволяє собі грубіянити, говорити образливі, дуже жорстокі слова. Але коли він себе так поводить, то в першу чергу ранить себе».
Образи і звинувачення, які підліток часто вивергає на батьків, є неусвідомленим способом відділити свій світ, сепарувати його, провести чіткі кордони. Демаркація, якщо хочете, або ще уявляю це, як обрубування психологічної пуповини. З фізіологічної точки зору це відбувається ще й в особливих умовах розвитку мозку. Трохи наукових фактів. Мигдалевидне тіло мозку (а це страх, тривога, негайне задоволення потреби, імпульсивність у поведінці) набагато випереджає у розвитку префронтальні відділи мозку (планування, контроль, вміння розподіляти і відчувати час, робити висновки). Мигдалина стимулює викид адреналіну — через це діти бувають такі неадекватно агресивні, навіть з незначних приводів. А ще через це ж вони бувають або надто депресивними (все погано), або невиправдано безпечними. Добре, що до кінця підліткової кризи все налагоджується.
Що можна зробити? Якось уже писала чудний і дієвий рецепт від Латти — він радить уявляти, що у вашому домі тимчасово психічно хворий, і особливо не нервувати, не читати лекцій і, коли можете, — висловлюватися мовчанкою. Ройз радить прилаштувати дітей у фізкультурні секції, жити так, щоб вони розуміли «попри все батьки — з ними», бути авторитетними, а не авторитарними, і подбати про джерела радості (для себе), своє відновлення. Я з власного досвіду знаю, що це працює, як і вміння не дорікати собі, якщо зірвалася і «сказала, що думаєш».
Батьківство — то така професія, що допомагає здолати навіть нездоланні (з першого погляду) перешкоди. Думаєте інакше або ж так само — поділіться: [email protected] або ж [email protected].
