На виставу рідною мовою навіть для членів товариства потрібен був дозвіл влади

У 1919–му Волинь окупували поляки. 19 лютого 1921 року було створене Волинське воєводство. До його складу увійшло сім повітів колишньої Волинської округи УНР. Центром визначили Луцьк, який відтоді почав активно розвиватися. Населення воєводства на той час становило майже 1,5 мільйона чоловік. Серед них українців — 68 відсотків, поляків — 17, євреїв — 10 відсотків.

Уже з перших днів окупаційна влада почала політику асиміляції «кресів», як називали західноукраїнські землі. 21 березня 1920 року волинський воєвода заборонив уживати українську мову як державну на території краю.

Вживати українську в державних установах було заборонено.

«Публичні розваги та всякі представлення, концерти, спортивні виступи, фестини і взагалі такі виступи чи пописи в будинку чи під відкритим небом, що служать для людської розваги, бо всі мають до них приступ, платний або і безплатний, на улаштування таких виступів треба завжди дозволу. Дозволу треба навіть тоді, коли якесь товариство чи установа, наприклад читальня, дає таку виставу чи концерт тільки для своїх членів за добровольними данками і називає це «генеральною пробою», — було написано згодом у календарі «Просвіти».

Пізніше, 31 липня 1924–го було прийнято закони «Про державну мову і мову урядування державних та самоврядних адміністративних влад», «Про зміну деяких постанов про організацію шкільництва» та «Про мову урядування судів, урядів прокурорських та нотаріатів». Ними було запроваджено так звані утраквістичні, тобто двомовні школи, які насправді поступово ставали польськими. Вживати українську в державних установах було заборонено. Мовою урядування судів, прокуратури та нотаріату стала польська як державна.

Андрій БОРКОВСЬКИЙ.