НАША ВОЛИНЯНКА — ОДНА З НАЙСИЛЬНІШИХ АКРОБАТОК СВІТУ

Василь УЛІЦЬКИЙ,Олександр ЗГОРАНЕЦЬ

Щоб вирізати Ларисі Семенюк апендицит, її потрібно було... відривати від опалювальної батареї. В буквальному розумінні слова.
— Мене уже нічого не болить! Не треба ніякої операції! – благала дівчина, вчепившись своїми сильними руками за батарею. Але їй зробили укол і повезли в операційну.

Лариса просто не могла змиритись з думкою, що через операцію може не поїхати на Всесвітні ігри, які відбуваються лише раз на чотири роки, в німецький Дуйсбург. І таки поїхала – рівно через місяць після того, як її виписали з лікарні. А на тренування взагалі з`явилась за два тижні після лікарняної палати!
- Ми попросили, щоб мене зшили спеціальним міцними нитками, - знизує плечима дівчина...
Ларису нелегко зрозуміти не лише лікарям. Але такий вже великий спорт. Першими тут стають тільки такі фанатично віддані йому люди.
Мама дівчини, яка сама привела колись її в секцію зі спортивної гімнастики, зараз не може спокійно дивитись на тренування доньки. Їй страшно спостерігати за неймовірними акробатичними трюками, які Лариса виробляє у повітрі. 17-річна дівчина з Піддубців Луцького району мала й струс мозку, й перелом ноги... Після перелому, до речі, вже на десятий день спортсменка зняла гіпс – на носі знову були важливі змагання і треба було починати тренування.
Це – ціна спортивних досягнень. Зараз Лариса – один з найтитулованіших волинських спортсменів. Вона – майстер спорту міжнародного класу, срібний призер чемпіонату світу (Франція, 2004 рік), Європи (Польща, 2003 рік), бронзовий призер Кубка світу (Бельгія, 2005 рік), чотириразова чемпіонка України зі спортивної акробатики.
Важко повірити, але коли її вперше привели у луцьку секцію зі спортивної гімнастики, то не хотіли записувати.
- Я мала тоді уже майже 9 років, - згадує дівчина. – А це занадто пізній вік для того, щоб починати займатись спортивною гімнастикою. Зараз дітей віддають на гімнастику у 4-5 років... Якось я дивилась телевізор і щоб зручніше вмоститись на підлозі перед ним, випадково сіла на шпагат. „Ой,ти як гімнастка”, - сказали мені тоді. Моя перша шкільна вчителька, коли про це дізналась, одразу порадила зайнятись спортивною гімнастикою.
Тоді Ларису після вмовлянь таки взяли у секцію – „позайматись для себе”. Тим паче, що вона мала делікатну тілобудову і не сильно виділялась з-поміж інших – майже удвічі молодших від неї – діток. Відзначилась пізніше – старанністю і наполегливістю. Тож скоро їй сказали: „Вистачить займатись „для себе”, пора вже і на змагання”.
А чотири роки тому Ларису забрали в Київ, де вона із спортивної гімнастики перепрофілювалась на спортивну акробатику. Саме шукали третю – найлегшу – дівчину для змагань у „трійці”. Перед тим відсіяли п’ятьох претенденток. Лариса підійшла.
Довідка „Волині”
Спортивна акробатика – один з найграціозніших і гармонійних видів спорту. В акробатиці змагання проходять у парах, „трійках”, „четвірках”, а також у комбінованих чоловічо-жіночих групах. Судді оцінюють виконання вправ у так званій піраміді, вправах вольтіжного характеру (різні сальто). Хореографія та індивідуальні елементи доповнюють трюки, які виконуються акробатами. Сміливість, сила та досконалий контроль над тілом – основні вимоги до спортсмена на танцювальному полі та над ним.
Лариса працює разом з киянками Аллою Басюк та Олександрою Горковенко. Волинянка – найлегша у „трійці”, тож і в піраміді вона завжди – найвище і виконує усі сальто у повітрі, від яких завмирає серце не тільки у її мами.
- Не страшно, - усміхається акробатка. - Нема коли боятись. У момент виконання вправи я зосереджена лише на тому, щоб вдало виконати акробатичний елемент. Все залежить від мене і від напарниць. От в лунапарку на гойдалках – страшніше, бо там від тебе не залежить нічого, лише від атракціонів.
Щодня дівчата тренуються по три-чотири години, виконуючи за цей час щонайменше шість підходів. Зараз Ларисі 17 років, вона має зріст 156 сантиметрів, вагу 41 кілограм. Дівчина продовжує рости, а це від її напарниць по команді вимагатиме додаткових зусиль.
- Нічого, будуть „качатись”, - усміхається спортсменка.
Разом на танцювальному полі Лариса, Алла та Олександра уже понад чотири роки. Щороку вони вправно поповнюють колекцію медалей. В Україні гідних конкурентів не мають. Із останніх Всесвітніх ігор (найпрестижніші змагання для не олімпійських видів спорту), що проходили в липні, привезли загальнокомандне „золото”, а ось у змаганнях „трійок” були лише четвертими.
- У призери не потрапили не через недавно перенесену операцію, - пояснює Лариса. – На жаль, часто долі медалей вирішуються не на майданчику, а за кулісами. Образливо. Ми так готувались до Ігор! Мене тренери навіть не відпустили на весілля до рідної сестри. Поїхала лише на наступний день після весілля і то одразу ж повернулась до Києва.
За свої труди учениця Рес­публіканського вищого училища фізичної культури Лариса Семенюк отримує 600 гривень стипендії. Плюс квіти та оплески від глядачів і моральне задоволення від того, що займається улюбленою справою. Та ще хіба що... безкоштовний лунапарк.
- Якось ми з дівчатами пішли покататись у Києві на атракціонах, - розповідає вона. – „А чого вас так багато?” – запитали працівники парку. – „Бо спортсмени”. – „Не віримо, от що ви можете?” – кажуть нам. Ну, ми і показали. З тих пір нам й дозволяють безкоштовно кататись на каруселях.