Поки не побороли корупцію — хай усе буде «по-рускі»?
Ймовірність реваншу на президентських виборах додала бадьорості п’ятій колоні в Україні. Якщо раніше вони сиділи тихо, то тепер уже публічно зловтішаються і вкотре показують свій хижий оскал
Андрій ЛЮБКА, письменник, поет, перекладач та есеїст
У перших рядах — Юрій Володарський (театральний критик та журналіст. — Ред.), який днями написав у своєму «Фейсбуці»: «Электорат Порошенко по большей части состоит из людей, для которых коррупция — очень плохо, а корупція — нормально». Цю маніпуляцію навіть примітивною не назвеш — вона просто огидна. І в найкращих традиціях російського шовінізму перекладає з хворої голови на здорову, тобто з корупції — на українську мову.
З цього посту, який у коментарях влучно назвали «висером», напрошується висновок про зв’язок української мови й корупції. Володарський намагається переконати нас, що україномовні люди готові схвалювати корупцію чи інші злодійства, лише б усе це відбувалося українською. Мовляв, примітивних хохлів обкрадають, а вони тільки тішаться, задурені обіцянками підтримувати українську мову на державному рівні.
І один Володарський знає, що головна наша біда — корупція. Або ж коррупция, бо він намагається нас переконати, що між цими двома словами немає ніякої різниці. А як на мене, вона є, і до того ж величезна. Бо це два слова з різних мов, усе просто. Корупція є й у Греції, і в Польщі, і навіть у Штатах, але тільки нам російські шовіністи силкуються впарити, що слід забути про українську мову, поки не здолаємо корупції. А до тих пір — хай усе буде по-рускі.
А я перепитаю: «Риба чи м’ясо, мсьє Володарський? Ключі від квартири, де гроші лежать, чи томик Пушкіна?
Маніпулятивне протиставлення мови й корупції просто не витримує критики. Зрозуміло, що більшість українців проти корупції (а незнач-
на меншість — за, бо вона з неї живе). Але чи означає це, що ми маємо про все забути, поки корупції не настане гаплик?
«Мова чи корупція, що для вас важливіше?» — немов запитує російськомовний борець із розкраданням бюджету. А я перепитаю: «Риба чи м’ясо, мсьє Володарський? Гарбуз чи окуляри? Коньяк чи викрутка? Ключі від квартири, де гроші лежать, чи томик Пушкіна? Що одне має до іншого?»
Настраханий перспективою прийняття закону про державну мову, Володарський закликає нас забути про українську мову і кинутися на амбразуру корупції. Спочатку, мовляв, покінчимо з розкраданням бюджету, а вже потім кожен хай своїм ділом займається. Але чому тоді сам Володарський продовжує писати свої теат-
ральні рецензії, якщо в країні процвітає корупція? Який сенс у театральній критиці й статтях, коли в державі хабарі й відкати?
Навіщо діти ходять у школу, якщо в країні корупція? Вони ж виростуть і будуть жити в корумпованій державі. Ні, хай краще борються з корупцією, а вже потім сядуть за парти! Пощо лікарі рятують життя людей? Хай спочатку борються з корупцією, а вже після перемоги повернуться в лікарняні палати! Для чого українська армія захищає країну від російських убивць? Хай краще покине окопи і піде наводити лад із корупцією на Банковій!
І тут, здається, я поцілив у яблучко. Бо єдиною метою таких маніпуляцій є реванш руского міра в Україні. Коли за часів Януковича ухвалили сумнозвісний закон Колесніченка–Ківалова, Володарський не бив на сполох про засилля корупції. Тоді його все влаштовувало.
Я не бачу причин, чому не можна одночасно боротися з корупцією і наводити лад у мовній сфері, будувати заводи і вчити дітей у школах, захищати Україну в окопах і писати вірші, ремонтувати дороги і садити квіти на подвір’ях, ловити рибу і ставити сонячні електростанції.
Та Володарського насправді цікавить зовсім не корупція. Мета і мрія таких людей — за будь-яку ціну зберегти рускій мір в Україні. Сьогодні їм муляє корупція, завтра — добробут, післязавтра — епідемія кору та що завгодно, тільки б руки не дійшли до закону про державну мову!
Повний текст:https://zbruc.eu/node/87709
