У подорожах доводиться з усіма знаходити спільну мову. Навіть із такими незвичними співрозмовниками.
Яку наречену шукає собі мандрівник–холостяк Дмитро Комаров?
Сотні тисяч глядачів заціпеніли: кілька днів тому стрічка новин рясніла повідомленням про те, що у Бразилії з вогнепальної зброї поранили цього відомого телеведучого. За майже десять років, відколи передача Дмитра «Світ навиворіт» вийшла в ефір, усі знали: бутафорії та фальшу там немає. Якщо тонуть, то по–справжньому, екзотична їжа — реальна, виклик рятувальних гелікоптерів — не безпідставний
«Країна тебе підхоплює і несе туди, куди потрібно»
Та черговий ефір дозволив видихнути з полегшенням: стрілянина була планова і прогнозована. Дмитро просто пробував себе у ролі каскадера для бразильського кіно. Бути на батьківщині «Рабині Ізаури» (торік Дмитро Комаров привіз зірку цього телесеріалу Луселію Сантуш в Україну) і не показати цю індустрію він не міг. А ще, коли побачив бандитські райони Ріо–де–Жанейро, зрозумів: екстрим тут ще той, якраз у дусі «Світу навиворіт»:
— Ми заздалегідь нічого не плануємо. Я довіряю країні, в яку приїжджаю, і якщо все правильно зробити, то вона тебе підхоплює і несе туди, куди потрібно. Якщо пішло непередбачувано, то це, навпаки, здорово, виходить більш цікавий сюжет.
За період існування телепроекту Комаров довів, що не працює за законами телебачення. Теми вибираються експромтом і знімаються абсолютно без сценарію:
— Звісно, я багато читаю з усіх можливих джерел про країну перед поїздкою, без цього — ніяк. Але ніколи не погоджуюся на пропозиції туристичних агентств брати тур «пакетом», коли прописаний маршрут і заплановано зупинки поблизу визначних місць. Найцікавіші гіди в мандрах — це місцеві жителі, які не орієнтуються в рейтингах, топових позиціях і так далі. Але вони найщиріші і подають найправдивішу інформацію.
«Мене взяли у «Playboy»
Дмитро почав подорожувати ще студентом. У кого таким вдався? Мабуть, жартує, у всіх тогочасних дітей. А взагалі характеризує себе як класичний зразок виховання у радянські часи. Добре вчився, любив читати, займався в музичній школі. Невеликі статки сім’ї, де підростало троє дітей (має молодших брата Миколу та сестру Ангеліну, двійнят), спонукали до авантюрних заробітків. То книги купив у кіоску і вдало їх перепродав, то додумався безкоштовно проходити на виставки до популярних київських об’єктів разом із групами туристів. Іноді навіть підзаробляв цим: потрапивши всередину, брав квитки, а потім продавав їх. Якось за день таких «торгів» заробив на новенький плеєр.
Я багато читаю з усіх можливих джерел про країну перед поїздкою, без цього — ніяк.
Ще з першого курсу університету підпрацьовував журналістом, хоча навчався тоді на технічній спеціальності. Перша вища освіта мандрівника — інженер, закінчив Національний транспортний університет. Має також дипломи фахівця зв’язків із громадськістю та юриста:
— Я за компанію з однокласниками вирішив іти в технічному напрямі. У мене тато фізик–оптик, може, здавалося, що так треба. Зараз я час від часу, жартуючи, питаю себе: «А коли тобі в житті знадобляться ті знання, які ти отримав, коли безсонними ночами креслив геометрію, вивчав опір матеріалів, складав екзамени з вищої математики?»
А ще завжди любив фотографувати. Якось і цим хобі вирішив підзаробити. Хлопець після концертів чатував під Палацом «Україна» та Палацом спорту на зірок, які виходили з чорного входу:
— Я не привертав уваги, мене охоронці навіть серйозно не сприймали. І зірки дивилися на мене якось безпосередньо, видно було, що я школяр вчорашній. Зроблені фото пропонував у редакції і їх справді купували. Коли тобі 17 років, кому ти потрібен у журналістиці? Ти нічого не вмієш. Мені потрібно було якось у цей світ увійти, і я придумав спосіб. Він спрацював. Мене взяли згодом у «Теленеделю», потім у «Комсомольську правду», «Известия» і навіть у чоловічі журнали «Playboy» та «EGO».
Згодом «жовті сторінки» й таблоїдних зірок Дмитро змінив на туристичну періодику. І цей вибір став справою його життя. Вже тоді зрозумів, яких мандрів прагне: брав квиток в один кінець і три місяці подорожував. Об’їздив так десь зо два десятки країн. Телепроекту «Світ навиворіт» ще не існувало.
Коли забракло фотоапарата, народилася програма
Бувають в експедиціях ситуації, коли просто говориш «вау», а буває, потрапляєш в такі історії, які в житті складно уявити, — телеведучий об’єктивно оцінює екстрим своїх мандрівок. — Вони настільки різноманітні, яскраві, що хочеться донести до своєї аудиторії. Для мене завжди було важливо не просто на кухні друзям усе це розповідати, а охопити максимально широку аудиторію. Я розумів, що диктофона, ноутбука, фотоапарата для цього не вистачає. Щоб передати всю повноту відчуттів, необхідне було щось більше. Так і вирішив, що потрібно робити програму.
Якщо уявити ідеальну роботу, то вона виглядала б якраз отак: ти подорожуєш, відкриваєш собі та світу цікавинки, фільмуєш їх, і тобі ще й за це платять. Але насправді романтика мандрів не завжди така безтурботна. І слова Дмитра про те, що проект не схожий на інші, підтверджуються стовідсотково ще на першому етапі його створення.
Вся знімальна група — це автор Дмитро та незмінний відеооператор Олександр Дмитрієв. Ані постановників, ані звукорежисерів, костюмерів, навіть просто помічників із хлопцями у мандрах немає. Зйомки тривають із шостої ранку до пізньої ночі, і так кілька місяців. Екстремали взагалі часто представляються студентами, які подорожують і знімають відео для себе:
— Ми робимо програму на своїх відчуттях. Країна — це насамперед її люди, їхні думки, їхній побут, їхні проблеми. А вже потім — замки і заповідники. Якщо ми й буваємо в туристичних місцях, то показуємо їх з того боку, де туристи не можуть їх побачити. Але все ж таки бажано відкривати місця, куди ще не проклали туристичні маршрути. Люди з фотоапаратами на шиї і зверхнім поглядом на місцевих ніколи не передадуть справжній колорит країни.
Не буває любові без… спільних мультиків
Своє особисте життя телезірка надто ретельно приховує або ж справді поки не має чим похизуватися. На публічних заходах з’являється без супутниці, фото у соціальних мережах теж нічого нового про цей бік життя мандрівника не розповідають. Тільки одного разу він зізнався, що їхав у чергову подорож фактично одруженим чоловіком, але відстань і час ці стосунки зруйнували. Тож на запитання про другу половинку відповідає мудро, але доволі завуальовано:
— Найцікавіші історії відбуваються несподівано, а всі спроби якось звернути на себе увагу штучні та безперспективні. В дівчатах для мене важлива внутрішня краса, наявність сигналу з космосу і розуміння того, що мене до людини тягне. Переконаний, що шлюби тримаються не на пристрасті, закоханості й ейфорії, а на спільності інтересів.
Хлопець мріє зустріти таку дівчину, з якою ріс на одних і тих же мультфільмах і казках, яка читала ті ж книги, що і він. Жартує, що тому змушений відмовлятися від наречених, яких йому іноді сватають вожді екзотичних племен. Батько Дмитра одружився у 35 років, тож син сміливо апелює до сімейних генів пізнього шлюбу. Але якщо хоче встигнути у ці рамки, має поспішати з вибором: цього року в червні мандрівникові виповниться 36.
«Най–най» за версією Дмитра Комарова
Найекстремальніша зйомка була на «Дорозі смерті» в Болівії. Це вузька гірська траса, де щороку зриваються в прірву десятки автомобілів, навіть автобусів.
Найбільше з героїв запам’ятався рубіновий король з Індії. З ним випадково познайомився ще до телепроекту. Він згодом просив, аби я знайшов йому партнерів чи сам продавав рубіни в Україні.
Найщасливіші люди живуть в буддистських країнах. У них немає нічого, будинок із чотирьох бамбукових палиць, накритий листям, кімната порожня, п’ятеро дітей. А вони щасливі, усмішка від вуха до вуха. Тебе пригощають рисом, який самі виростили, рибою, яку самі зловили. У них немає проблем, вони не скаржаться.
Найголовніший секрет їхнього щастя — жити сьогоднішнім днем. Не переживати події вчорашнього і не турбуватися про те, що буде завтра. Адже майбутнє — це те, що ще не відбулося. Тому всі думки про нього безглузді.
За матеріалами gazeta.ua,
1plus1.ua, m.znaj.ua
