«Хто бачив свободу, того в клітку не заженеш»

Він каже, що на Донбасі значно більше матюкаються. Там мають свою думку, та з нею частіше мовчать. На Волині її вміють відстоювати. На Сході в шахтарів тільки шахта. Тут — ​копальня і поле. Чоловік зауважує: нас роками професійно ділили на «там» і «тут». І не приховує роздратування, коли я раптом обмовляюся і кажу крамольне: «ви ж з другого берега»…

Анатолій Фролов уже більше року працює директором шахти «Бужанська», що під Нововолинськом. Народився і виріс у серці Луганська. Діди були шахтарями. Бабуся — ​теж (доки жінкам не заборонили працювати під землею). Дядьки — ​гірники. Тато — ​в шахті. Типовий донбасівський вугільник.

Анатолій Фролов уже більше року працює директором шахти «Бужанська», що під Нововолинськом. Народився і виріс у серці Луганська. Діди були шахтарями. Бабуся — ​теж (доки жінкам не заборонили працювати під землею). Дядьки — ​гірники. Тато — ​в шахті. Типовий донбасівський вугільник.

Нині «Бужанська» — ​одна з двох ще діючих шахт

ДП «Волиньвугілля». Фролов тут фактично в ролі «антикризового» директора. Шахтар «до мозга костєй». Емоційний і дуже талановитий на результат.

Ми говоримо у службовому директорському кабінеті волинської шахти. За плечима очільника — ​Богоматір. На столі — ​папери. Уже більше року він зустрічає тут волинські ранки, бо звик поріг кабінету переступати о 6.40.

«Я ж уже знав, що то за регіон», — ​скаже він, коли я запитую, як сприйняв своє призначення на Волинь.

Він і досі називає її своєю шахтою. ШУ «Луганське». Де від часу заснування копальні до 

своєї смерті працював його батько. Де Фролов став директором, а за трішки почалася війна. У його шахту летіли сотні снарядів. Там страшно було мовити слово, бо одразу чув зусибіч «тише, тише…».

— «ШУ «Луганське» — ​одна з найкрупніших шахт в Україні. Із 2000-го став там заступником головного управління. Це — ​махіна. Я прийняв її такою: лави нема, півроку — ​без нічого. Тут, на Волині, на «Бужанській» 700 робітників — ​і то важко. А там — ​4,5 тисячі. Але підготували дві лави і працювали дуже добре. 2,5 тисячі тонн вугілля добували за добу», — ​пригадує Анатолій Фролов.

  Від цих виборів чекаю одного: не хочу зміни курсу.

— Тримався шахти. Півроку жив у Луганську — ​під обстрілами, без світла та води, спав у підвалі. Аж поки не прийшла рознарядка перереєструвати шахту на «Луганську народу Республіку», так звану «ЛНР». Тоді Анатолій Фролов розвернувся — ​і поїхав. До своїх.

— Тримався шахти. Півроку жив у Луганську — ​під обстрілами, без світла та води, спав у підвалі. Аж поки не прийшла рознарядка перереєструвати шахту на «Луганську народу Республіку», так звану «ЛНР». Тоді Анатолій Фролов розвернувся — ​і поїхав. До своїх.

— Постійні обстріли. Більше місяця я в підвалі ночував. Коли вночі обстрілів не було, морально не витримував, аби піднятися на 4-й поверх, у свою квартиру. Там не було світла півроку. Так і жив. І світла. Без води. Її ми носили в бідонах. Там її качали генератором зі свердловини в одному місці. Навіть помитися не могли. Це не те, що затискує, це тебе ламає, — ​говорить Анатолій.

Рідних відправив на початку війни під Київ. Приїхали в готель, у якому сестра дружини працювала адміністратором. Рік часу дружина з донькою мешкали в підвалі готелю. Досі працює там прибиральницею.

Згодом отримав пропозицію переїхати на Волинь. У себе на Луганщині він був «бандерівцем», і це звучало, каже, як комплімент.

— Приїхав сюди на оглядини у грудні 2017 року. А в січні 2018-го вже приступив до роботи. До того я не те, що на Волині не був… Коли приїхав, мені найперше сподобалася місцевість. Говорили: «Ти ще Шацьких озер не бачив!». Я все думав, що ж там такого може бути — ​вода водою. Але Світязь мене дуже вразив.

На Волині менше матюкаються. Тут шахтарі завше не просто мають свою думку, а ще й тобі її висловлять. Та й не тільки шахтарі, а всі. Побачив велику різницю між донбаськими шахтарями і волинськими: там приходять із шахти — ​і на диван. А тут настає період, коли повертаються, — ​і в поле. Помалу він звикає до такого життя.

На Волині менше матюкаються. Тут шахтарі завше не просто мають свою думку, а ще й тобі її висловлять. Та й не тільки шахтарі, а всі. Побачив велику різницю між донбаськими шахтарями і волинськими: там приходять із шахти — ​і на диван. А тут настає період, коли повертаються, — ​і в поле. Помалу він звикає до такого життя.

— Люди ж люблять штампи. Штамп про Волинь знаєте який? Тут страйкують, робити не можуть, результату не дають. Дай Боже, ми з квітня запустимо комплексно-механізовану лаву. І буде не так, як раніше: якихось 100 тонн на добу максимум, а 600, 800… Я на таких лавах працював, знаю, що це реально.

Чим мені подобається Волинь? От у нас на Донбасі: заробили — ​і на дачу чи на море відпочивати. Тут люди працюють, потім беруть місяць-два відпустки і їдуть на заробітки. Тобто оце кліше про те, що на Волині не хочуть робити, брехливе, — ​каже директор.

Має Анатолій Фролов і своєю позицію щодо виборів. Східняк, «луганський бандерівець» відверто говорить про політику:

— Вибори? У нашій країні немає мого героя. І взагалі його немає. Але для мене це дуже принципова пора. Боюся, щоб ми в пориві політичному не втратили свою державу. Від цих виборів чекаю одного: не хочу зміни курсу. Я з Порошенка ікони не ліплю. Мені теж багато чого не подобається. І всі ті «пашинські», і все інше… Але раз вони є, треба, значить, країні чекати ще, щоб у нас пройшли оці всі «бойки», «мураєви» і «вілкули». Ще ми це не пережили. У нас ще цим можна купувати. Попри те, що купу життів втратили. Тому я хочу, щоб ще 5 років минуло.

Чим мені подобається Волинь? От у нас на Донбасі: заробили — ​і на дачу чи на море відпочивати. Тут люди працюють, потім беруть місяць-два відпустки і їдуть на заробітки. Тобто оце кліше про те, що на Волині не хочуть робити, брехливе, — ​каже директор.

— Президент, переконує він — ​«не начальник ЖЕКу». «Президент — ​то зовнішня політика, гарант Конституції і армія. Мене президент Порошенко в цих питаннях влаштовує. Я радий, що ми маємо безвіз. Це дуже серйозна справа. Люди поїдуть, подивляться… А хто бачив свободу, того в клітку не заженеш. Вважаю, що Томос і ПЦУ за значенням — ​знак рівності з безвізом. Не має бути в нас ні московських, ні китайських патріархатів — ​повинна бути своя церква. Дивлюся, як зараз повільно переходять до ПЦУ. Нам кажуть почекати, поки піст мине, чи почекати, доки нас визнають. Та мені плювати, хто нас визнає! Вселенський патріархат документ підписав, Томос дав — ​всі вільні. Це заслуга Президента. То плюс. Хоч я думав, що перехід до ПЦУ насправді буде більш масовим, — ​зізнається Фролов.

Та мені плювати, хто нас визнає! Вселенський патріархат документ підписав, Томос дав — ​всі вільні. Це заслуга Президента. То плюс. Хоч я думав, що перехід до ПЦУ насправді буде більш масовим, — ​зізнається Фролов.

х х х

…Його улюблений момент на роботі — ​результат. А саме тому щодня о 6. 40 директор уже в службовому кабінеті на «Бужанській». У квітні він планує «поставити лаву» на цій шахті.

— Якщо ми будемо добувати те, що плануємо (а це небагато, я собі «захмари» не малюю), то матимемо близько 20 мільйонів гривень заробітку. Дуже хочеться цю цифру побачити реально, — ​підсумовує Анатолій Фролов.

Олена ЛІВІЦЬКА