«Житлобуд–2» — не фірма–одноденка, а стабільне підприємство, перевірене часом.
«Житлобуд–2»: 50 років довіри волинян і … найдовший будинок в Україні
«Скоро вже і правнуки наших ветеранів прийдуть до нас», — гордо говорить керівник компанії Леонід Стефанович
Сьогодні на Волині працює багато будівельних підприємств, назв яких ми здебільшого не знаємо. Однак є серед них компанія, що відома багатьом краянам. Мова йде про «Житлобуд–2», якою керує заслужений будівельник України Леонід Стефанович. Цими днями її численний колектив, що налічує триста чоловік, відзначає 50–річчя від часу заснування. Про здобутки минулих років та його нинішні успіхи розмовляємо з директором Леонідом Стефановичем
Леонід Стефанович прийшов у будівельну галузь зі студентської лави.
«Коли споруджували обласну дитячу лікарню, працювали у три зміни»
— Леоніде Степановичу, «Житлобуд–2» святкує півстолітній ювілей. А з чого починалася ваша робота на цьому підприємстві?
— У 1982–му я закінчив Львівський технікум сільського будівництва, і 1 травня того ж року народилася донька Наталя. Це був поштовх до того, щоб довго не відпочивати, а одразу шукати роботу. Прийшов я у трест «Волиньпромбуд», де тоді було 15 різних підрозділів: «Житлобуд–1», «Житлобуд–2», «Промбуд–5», «Оздоббуд» та інші. Звернувся у відділ кадрів, а «Житлобуд–2» саме шукав майстра. Пішов туди. Мелентій Семенович Горбач відкрив креслення і трохи проекзаменував по ньому. Приймав мене на роботу директор підприємства Зіновій Миронович Латипов. Кілька днів я відпрацював на житловому будинку, що над магазином «Троянда». Потім направили в університетський гуртожиток, що біля кільця, де колись стояв танк. Далі — на добудову школи № 16. Це був мій перший об’єкт.
— А першу зарплату пам’ятаєте?
— Більше пам’ятаю першу премію. Після завершення школи мене перевели на будівництво обласної дитячої лікарні. Зводили ми її швидкими темпами, в три зміни. Машини–бетонки йшли з ранку і до вечора. Як начальник дільниці я мав кілька виконробів, усі — висококласні спеціалісти, з деякими працюю до цього часу. Після здачі лікарні всім виплатили премію, мені дали 1000 рублів. Я досі під враженням від тієї суми, адже навіть мій оклад у 250 рублів на той час вважався великим. Не знав, як дійти додому з тими грішми!
— Які ще об’єкти зводили?
«Житлобуд‑2» виконує сам майже всі роботи: монтує сантехніку, електрику, проводить благоустрій, художній розпис. Маємо транспортний цех, столярний, металопластиковий, залізобетонний, підрозділи з виготовлення бруківки, бордюрів, перегородок, художню ковку.
— Потім були медустанови і садочки. Ми брали участь у будівництві обласної клінічної лікарні, повністю спорудили відділення у Боголюбах, госпіталь інвалідів війни, дитячу поліклініку на вулиці Чорновола, аеропорт, якого сьогодні вже немає, але колись він діяв. Забудували всю Київську площу, за винятком «білого дому» і податкової. На вулиці Конякіна, якби на всіх наших будинках написати «Житлобуд–2», то такі таблички були б на кожному другому. Наше підприємство спорудило риббазу, автошколу, «Варшавський» ринок. Ми зводили багатоповерхівки на проспекті Відродження, у так званому сороковому кварталі, будинки–«соти» у 33–му мікрорайоні. Наша компанія проводила забудову мікрорайону ДПЗ, спорудження пункту для нелегалів у Журавичах Ківерцівського району. З останнього — зведення у Луцьку ЗОШ№ 27, участь у будівництві частини заводу «Нестле», навчилися там новим європейським технологіям.
За 50 років діяльності роботу «Житлобуду-2» неодноразово відзначала влада.
«Скоро вже і правнуки наших ветеранів прийдуть до нас»
— Що будуєте тепер?
— Зараз доводиться трудитись не так, як раніше, коли державна програма визначала фронт робіт на кілька років наперед. Тоді ми вели будівництво житла та різних соціальних об’єктів під ключ. Сьогодні багато чого змінилося. Чимало фірм займаються виключно квартирами. Але ми не пішли таким шляхом. Трохи будуємо житло, проте в основному маємо державні замовлення на соціальні об’єкти. І оскільки сьогодні все йде через тендер, то якщо ви запитаєте, що будемо робити через півроку, я скажу, що не знаю.
— У «Житлобуді–2» працюють різноманітні виробничі підрозділи. Який економічний ефект вони дають?
— У будівництві діє система, за якою є генпідрядник, що відповідає за все, а є субпідрядник, котрий відповідає за певний вид робіт. Якщо генпідрядна організація зі 100% робіт 80% доручає виконати субпідрядникам, це неправильно. Натомість «Житлобуд–2» виконує сам майже всі роботи: монтує сантехніку, електрику, проводить благоустрій, художній розпис (його ми запровадили першими на Волині). Маємо транспортний цех, столярний, металопластиковий, залізобетонний, підрозділи з виготовлення бруківки, бордюрів, перегородок, художню ковку.
Я пишаюся, що підібралися хороші робітники, інженери, які мають стаж роботи майже 40 років. На фірмі трудяться цілі династії: Кульбіки, Шинкові, Войчаки, Денисюки, Козачки. Скоро вже їхні внуки і навіть правнуки прийдуть до нас працювати! Я ніколи не шкодував, що в минулому не пішов шляхом скорочення штату, щоб залишити декілька чоловік і заробляти тільки на будівництві житла. Ми цього не зробили, і сьогодні маємо одних лише інженерно–технічних працівників сорок чоловік!
Леонід Стефанович: «А плани у нас — наполеонівські, і хай нам заздрять!»
«Середня зарплата на фірмі — 11 тисяч гривень»
— Чи багато працівників вашої компанії покинули її заради заробітків?
— Не можна сказати, що це масове явище. Ідуть одиниці, до потреб яких я ставлюся з розумінням. Наприклад, приходить зварник, батько 3 дітей, і говорить, що хоче їхати до Польщі. «Їдь», — кажу. «А коли повернуся, ви мене назад приймете?» — «Прийму». Через деякий час повернувся, і я його знову взяв на роботу: «Тільки ти розкажи людям, як насправді все було, — попросив, — що працював не по 8 годин, а по 12, скільки щодня витрачав на сніданок, обід, вечерю, як скучав за жінкою і дітьми, як потрапив у лікарню без страхового поліса». Сьогодні в Луцьку роботящий і думаючий чоловік може отримувати достойну зарплату. Ми своїм будівельникам платимо нормально. Якщо людина бажає заробити, вона може працювати понаднормово. У нас є й такі, що і в суботу виходять на роботу. Кожен знає, скільки коштує квадратний метр і, відповідно, на які гроші може розраховувати.
— Маючи великий штат у 300 працівників, чи буває у вас заборгованість по зарплаті?
— Такого немає вже давно! Оплата праці офіційна, середній заробіток по фірмі 11 тисяч гривень. Чесно кажучи, я вже й забув, щоб хтось питав, чи буде у нас зарплата. Податки платимо офіційно, хоча вони й великі. Я цим не дуже задоволений, зате спокійно сплю.
— Водночас в Луцьку є чимало фірм, які працюють не так прозоро, як «Житлобуд–2». Не образливо?
— Якщо захотіти перевірити, як та чи інша фірма платить людям і в казну держави, сьогодні достатньо просто відкрити комп’ютер. Там усе є. То нехай ті, кому належить, цим і займаються. «Житлобуд–2» справно платить податки, а його ще й постійно перевіряють. Тих же, хто не платить, не чіпають. Ми все це бачимо, але мовчимо. А це неправильно. Як депутат Волинської обласної ради на зустрічах із людьми я часто чую: у нас в селі немає світла, дороги. А звідки вони візьмуться, якщо 50% економіки в тіні?
Коли є команда, тоді є і результат!
«За півстоліття ми ні назви не змінили, ні людей не скоротили, хоча були важкі часи»
— Велика конкуренція на ринку будівельних послуг спонукає компанії шукати нові форми роботи для зручності клієнта. Що цікавого запровадили ви?
— Ми не тільки будуємо житло, а й створили ОСББ, і самі обслуговуємо свої будинки. Якщо є недоліки, до нас звертаються люди і мусимо їх виправляти. Це дисциплінує, всі працівники знають: якщо продамо будинок із погрішностями, люди прийдуть до нас, бо ми його обслуговуємо. Тому вимагаю від робітників відповідального ставлення. Не так, як у тих, які приїхали з інших міст, побудували, продали, а що далі, їх не цікавить. Ми нікуди з Волині не їдемо. Чесно працюємо і конкуруємо. От зараз в Луцьку доволі різні ціни на житло. А чому вони різні, якщо ми на одному заводі купуємо цеглу, залізобетон? Хтось над цим задумується? У нас квадратний метр житла коштує 13000–13500 гривень. Не може бути різниця вартості квартири на 30–40%. Це означає, що десь на чомусь капітально економиться!
Леонід Стефанович: «Кожен може назвати себе будівельником, але бути ним може не кожен».
— Якось ви казали, що не кожен, хто будує, може називати себе будівельником. Розшифруйте цю тезу.
— Сьогодні в Луцьку є 150 фірм, які зводять житло, але більшість з них не має виробничої бази. Все, що у них є, образно кажучи, лише стіл і стілець. Іноді немає навіть вивіски. На жаль, так держава організовує роботу. Але люди купують квартири і в них, і в нас. Однак будівельник, якщо вже він так себе називає, повинен мати виробничу базу, баштові крани, екскаватори, спеціалістів (у нас як було 50 років тому 300 чоловік, так і залишилося). Оце називається бути будівельником. Усе решта — не те. Зберуться 2 чоловіка, і вже кажуть, що вони будівельники. Я цього не розумію. «Житлобуд–2» — не фірма–одноденка, а стабільне підприємство, перевірене часом. За 50 років ми ні людей не скоротили, ні назви не змінили, хоча були важкі періоди. Як працювали, так і працюємо. І дай Боже, щоб так було й надалі.
