Політика по-дитячому
«Мамо, уявляєш: у нас майже весь клас за одного кандидата в Президенти, тільки двоє — за інших! Як таке може бути? Мамо, а як знати, за кого голосувати!?» — повідомляючи про юний електорат, моя донька дуже збуджена. «Ну, що з тебе виросте? Може, депутатом будеш чи Президентом?» — «Дупутатом не хосю!» — 2-річний син, як може, реагує на жартівливе запитання діда
Моя родина — не виняток: у повсякденний час «політичних» розмов у нас вистачає, а в передвиборчий — тим паче. Певна річ, діти й собі втягуються у ту круговерть. Старшим хочеться висловитися і подивитися на реакцію дорослих: таким чином, як у дзеркалі, оцінюють своє відображення у колі найближчих. Оцінюють, щоби з часом більш чи менш сміливо або ж геть невпевнено висловлюватися у колі малознайомих…
Я переконана, що не можна кидати «малим політологам» фрази на кшталт «Та що ти там тямиш!», «Знай своє місце!», «Не лізь у дорослі розмови». Такі слова принижують людську гідність, невід’ємну рису особи будь-якого віку. Який висновок робить дитина, чуючи такі слова? Вона якась не така, як інші, якась гірша… Їй образливо. Хтось у майбутньому старатиметься тримати свою думку при собі, хтось засвоїть правило: «Дорослі можуть казати дітям дуже образливі речі, тільки тому що вони — дорослі».
Коли з вірою продиратися крізь терен, то зірки з’являться!
У цій темі є ще один важливий нюанс — інтерес до громадського життя. Інтерес, із якого проростає патріотизм, відповідальність. «Навіщо Вам ті новини щодня?» — колись запитав старший син, навмисно провокуючи нас, батьків, на емоційну відповідь. «Що вони таке кажуть, тату?» — вимагає пояснень донька, зацікавившись повідомленням по телевізору. Це перші паростки усвідомлення себе як представника набагато більшої спільноти, аніж сім’я, — нації. Обрубувати їх — зло. Нехай питання з дитячих уст звучать дуже наївно — на них мусимо реагувати толерантно (з увагою і виваженою відповіддю). Мусимо, щоб у майбутній дорослості наші сини і доньки не скидалися, даруйте, на амеб з їхніми примітивними потребами, коли достатньо тепла і «споживчого кошика». Однак у розмовах на такі теми не потрібні гори деталей і вселенської гіркоти через нездійснені мрії і необлаштований побут. Це зайве й шкідливе розхитування дитячого світу з його емоційністю і безпосередністю. Наша мета — відповісти на запитання дитини так, щоби вона отримала інформацію та далі почувалася спокійно і захищено, а при можливості — гордо за своїх героїчних предків і сучасників. Із віком нові знання лягатимуть на поволі закладений фундамент любові до рідного краю і держави. Нове будується явно не на злобі й розпачі, а, як мінімум, на впевненості, що коли з вірою продиратися крізь терен (не висаджуючи по дорозі свій), то зірки з’являться!
Маєте свої міркування про цю чи дотичні теми — пишіть: [email protected] або ж [email protected].
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
