«Є пам’ять, відлуння про тебе у людях, продовженням цвіту є плід у гіллі» (Анатолій Махонюк).
Вони вишивали долю на полотняних крилах рушників
«Якщо нічого не можемо забрати з собою туди, треба зуміти хоч би щось залишити тут», — писав волинський поет Анатолій Махонюк. Він зоставив пам’ять про себе у глибокій філософії віршів, а його сестри Галина та Світлана — у неймовірних рукотворних оберегах (на фото)
Нещодавно у видавництві «Надстир’я» вийшов каталог «Вишивана доля» з дивовижної краси й досконалості рушниками видатних майстринь із маленького волинського села Овадне — сестер Світлани та Галини Махонюк. А присвятили видання роковинам світлої пам’яті Галини, яка відлетіла на ангельських крилах у кращий світ, заледве виконавши заповіт сестри про 100 вишитих рушників та видавши посмертну братову збірку.
Життя випробовувало цю мужню родину. Усіх здорових при народженні чотирьох дітей Надії та Петра Махонюків — Анатолія, Галину, Світлану, Людмилу — хвороба немилосердно всадила у візки, та не здолала духу. Всі стали справжніми Людьми. Сестри — майстринями–вишивальницями, брат — поетом. Троє вже дивляться на нас із небес.
У передмові до альбому подруга родини Марія Нагурнік розповідає, що, за словами Людмили Махонюк, ази вишивки Світлана та Галина отримали в інтернаті, де змушені були навчатися з 6-го класу через хворобу. А в житті довелося досконало освоїти науку терпіння і запам’ятати правило: хрестик повинен лягати в одному напрямку. Після закінчення школи у пригоді стали навички, здобуті на уроках трудового навчання. Спочатку виконували роботи на замовлення, а майстерність і самобутність прийшли з досвідом. На перші зароблені гроші дівчата накупили насіння квітів, яким дбайливо засіяла клумби мама Надія. Вони всі були залюблені у цвіт. Ця тематика найпоширеніша у роботах мисткинь: «Замріяні мальви», «Стелися, барвінку», «Червона рута», «Соняхи», «Цвіт черемхи», «Фіалки», «Зацвіли ромашки в полі»… І найбільша гордість — «108 троянд для мами», а для тата — «Клич отчого гнізда» і сестрі «Мережки білі — Людмилі».
Їхні рушники часто помилково розвішували зворотною стороною, настільки бездоганною була робота.
Вперше роботами сестер Махонюк зачудувався Олександр Кузнєцов на виставці в Києві, куди Світлана надіслала їх. Художник дав вишивальницям кілька порад і посилив бажання творити, а мистецтвознавець Зоя Навроцька запропонувала готуватися до виставки. І закипіла робота: два крила на чотири руки, бо вишивали Світлана й Галина вдвох, а Людмила надихала читанням улюблених класиків та 12-томного «Житія святих», що подарувала ігуменя Стефанія. Можливо, так з’явилася «Дорога до причастя» на рушнику та інші тематичні роботи: «Пісня далекої зірки», «Моє Полісся». Вони завжди вишивали разом — кожна зі свого кінця рушника, вигадували візерунки, малювали ескізи. У творчому доробку — понад триста полотен у різноманітних техніках: хрестиком, гладдю, вирізуванням, виколюванням, занизуванням, штапівкою. Навишивали на величезну виставку, а потім їх було аж 54, і, долаючи відстань та недугу, майстрині бували майже на всіх у супроводі близьких. Дослухалися до оцінок і порад, але найбільше було захоплень. Український греко-католицький священик і вишивальник ікон Дмитро Блажейовський, який багато років провів у США та Італії, назвав їхні рушники «панською роботою», а волинянин Юрій Савка, оцінюючи зворотний бік виробів, казав, що так не вміє, тому вишиває картини. До речі, ці рушники часто помилково розвішували зворотною стороною, настільки бездоганною була робота.
Народних умільців відзначили 60 дипломами, внесли у каталог «Кращі люди СНД». Оригінальна техніка, особливо «білим по білому», усіх дивувала. Письменник Володимир Лис у есеях так її означив: «Є мистецтво, яким не лише захоплюєшся, а перед яким розгублюєшся».
А вони просто жили: раділи й сумували, читали й мріяли, але вишивання стало тим маркером, через який сестер Махонюк із маленького села у Володимир-Волинському районі знали й за кордоном, не те що в Україні. Майстрині розробили понад 100 авторських візерунків, проте завершувала їх лише Галина, вишиваючи два крила. Світлана допомагала з небес…
А вони просто жили: раділи й сумували, читали й мріяли, але вишивання стало тим маркером, через який сестер Махонюк із маленького села у Володимир-Волинському районі знали й за кордоном, не те що в Україні.
2014-го від нашої «Волині-нової» Галина Махонюк отримала нагороду «Самородок із народу», а від держави — звання «Заслужений майстер народної творчості України». Через вісім років за Світланою пішла й Галина, встигла видати братову посмертну збірку «Зірка пливе до світанку» та довишивати заповідані сестрою рушники.
Ці унікальні сто полотен оваднівських майстринь тепер тематично об’єднали в альбомі «Вишивана доля», виданому завдяки громадській діячці Галині Хомічук, голові Оваднівської ОТГ Сергієві Панасевичу, Наталії Шамрицькій, Тетяні Тимчак, Юрію Михальцю, Марії Нагурнік, фінансовій підтримці фонду Ігоря Палиці, народного депутата Ігоря Гузя та настоятельки Зимненського монастиря ігумені Стефанії.
Альбом оригінальних авторських робіт — подарунок для найщиріших шанувальників творчості вишивальниць. Де-не-де на сторінках виринають поетичні перлини незабутнього Анатолія Махонюка та фотоспогади тих днів, коли вся родина і друзі ще були разом тут, на землі.
