Жанна Оліферович, якій «допомагала» голосувати дочка Маргарита, вірить у гарне майбутнє України.
А історичне село Петрове обрало Юлю... (Фоторепортаж)
Це невеличке прибузьке поселення, яке розташоване за два кілометри від кордону з Польщею, має чіткий орієнтир: з будь-якої його точки видніється «будова століття» — шахта № 10. Донедавна найбільше мешканців Петрового щоранку поспішали туди на роботу. Зараз ситуація змінилася до гіршого — на підприємстві відбулося скорочення, копальня — на межі закриття, а люди поїхали заробляти гроші за кордон
Господаря доведеться трохи зачекати.
—Тому й сьогодні на виборах усі охочі не проголосують, бо частини петрівчан нема в Україні, — розповіла член дільничної виборчої комісії Наталія Анікієнко. Вона працює завідувачкою клубу, де якраз і розміщена дільниця. Під її керівництвом кабінки для голосування прикрасили вишитими рушниками. На стінах — стенди, які відображають історію села, героїзм земляків у наш час.
На виборах потрібно працювати з гарним настроєм.
Петрівчани завжди проявляли громадську активність. І цього разу зі 146 виборців, занесених у списки, проголосувало 104. Восьмеро, переважно найстаріші люди, виконали свій громадянський обов’язок удома. Серед них — Пелагія Тимофіївна Пущало, Андрій Якимович Цюпка, яким виповнилося більш як 90 літ.
Спостерігачі контролюють, щоб усе відбувалося за законом.
Кабінки для голосування прикрасили вишитими рушниками.
Поспішали в першій половині дня віддати свій голос за майбутнього Президента Жанна Оліферович із семирічною дочкою Маргаритою, Ольга та Анатолій Сукачі, які створили будинок сімейного типу й виховують знедолених діток, учасник АТО Павло Захаренко.
Вибори для мешканців села — свято.
До слова, на Сході захищали незалежність країни восьмеро мешканців цього невеличкого села.
Учасник АТО Павло Захаренко свій вибір зробив.
Під керівництвом Наталії Анікієнко кабінки для голосування прикрасили вишитими рушниками.
За результатами голосування, найбільшу симпатію у Петровому завоювала лідерка БЮТ Юлія Тимошенко. Друге місце в рейтингу посів Володимир Зеленський і третє — Олег Ляшко.
Громадянський обов'язок виконано.
З усього видно, що вибори для мешканців села — свято. Тоді вони мають можливість побачити одне одного, пожартувати, поспілкуватися. І під час нашого візиту петрівчани говорили не стільки про обрання майбутнього гаранта, скільки про те, як вони живуть і що очікує Україну попереду. Прикро було почути, що в населеному пункті за два кроки від Європи майже десяток хат пустує. Багато людей — заробітчани в європейських державах, звідки повертаються тільки перед великими святами. У селі немає ні школи, ні церкви, тому доводиться їхати в Поромів — центр ОТГ.
Член дільничної виборчої комісії сусіднього села Млинище, яке теж «зорієнтоване» на шахту №10, чекає, поки 82-річна Євгенія Якимівна Шимчук у бюлетені знайде «свого» кандидата.
Петрівчани знають, що розраховувати на розбудову інфраструктури не варто. А от покращити ту, що є, — в їхніх силах. Планують отримати кошти на ремонт клубу, встановлення нових дверей. Тішаться, що облаштували вуличне освітлення, вже не соромно перед гостями, які сюди приїжджають. А таких немало.
Бабця визначилася!
Поблизу джерела на околиці села побудовано капличку. Щороку тут на третій день Трійці відбувається урочисте богослужіння за участю священиків округи, освячується вода. Паломники, та й місцеві, кажуть, що її цілющі властивості знані ще з давніх часів. За переказами старожилів, колись неподалік жив заможний пан, дочка якого з невідомих причин осліпла. І лише вмившись джерельною водою, дівчина прозріла. На цьому місці постала капличка. За радянської влади її зруйнували, пустивши бульдозер. Однак наступного дня водієві, який почав засипати джерело, відняло ноги… Більше капличку ніхто не зачіпав.
Має Петрове і ще одну цікаву історію. Вперше згадується тодішнє село Цуцнів у грамоті 1376 року, коли князь Юрій Холмський подарував «Цуцнево церкві пресвятої Богоматері у Холмі». У 1958-му воно перейменоване радянською владою на честь Героя Радянського Союзу, заступника політрука 7-ї прикордонної застави 90-го Володимир-Волинського прикордонного загону Українського прикордонного округу військ НКВС СРСР 21-літнього сержанта Василя Васильовича Петрова, який загинув у бою з фашистами 22 червня 1941 року. Місцеві мешканці сподіваються, що з часом і вони повернуть своєму селу історичну назву.
