За що волинян поважав парагвайський диктатор

ЇЇ центром у крані є місто Енкарнасьйон, завбільшки, як Ковель. Навколо цього населеного пункту фермерує кілька тисяч волинян, багато наших земляків мешкає і в самому місті. Наприклад, ректором місцевого університету є українка.

Як зараз живуть парагвайські волиняни та поліщуки, газеті «День» розповів мандрівник Олександр Волощук. За його словами, наші краяни намагаються зберегти свою мову, точніше, волинську говірку. Але, стверджує пан Олександр, вона «законсерувалася». «Я помітив, що деякі сучасні українські слова парагвайським фермерам не зрозумілі. Якщо волинянин одружувався з місцевою, то українська ідентичність переважно зберігалася. Коли парагваєць вибирав у дружини волинянку, то все було з точністю до навпаки», — ​сказав він.

Диктатор Альфредо Стресснер (правив країною 35 літ — ​із 1954– го до 1989 року) поважав українців, навіть побував на відкритті пам’ятника Тарасові Шевченку. Такої шани нащадки волинян заслужили за свою працелюбність. Економіка Парагваю тримається завдяки сільському господарству, в якому вони є справжніми асами.

Економіка Парагваю тримається завдяки сільському господарству, в якому українці є справжніми асами.

Мандрівник продовжує: «Бідних українців там просто немає! Чомусь наші заробітчани тепер їдуть у Польщу, Німеччину, Італію, Португалію… І нерідко стикаються там із дискримінацією. А в Парагваї могли б одразу приєднатися до успішної спільноти українців. Якщо говорити про наших земляків, які опинилися в Латинській Америці, то найбільшими оптимістами є саме українці Парагваю. Вони дружні, товариські, щедрі — ​навіть подарували мені новенький ноутбук! Григорій Ребрук, у котрого я зупинявся, на святкування повноліття своєї доньки витратив понад 30 тисяч доларів. Стільки ж або навіть трохи більше пересічний українець, працюючи на землі, заробляє за місяць. У цій країні нормальні закони, тому нащадки бідних поліщуків стали там заможними людьми».

Свого часу наші земляки заснували в Парагваї кілька поселень і дали їм українські назви — ​Нова Волинь, Тарасівка тощо. Але згодом уряд змусив змінити їх на іспаномовні. На жаль, значна частина української інтелігенції переїхала з Парагваю до США та Канади, тому культурне життя спільноти, за винятком церковної сфери, погіршилось. До речі, особливістю парагвайських українців є те, що більшість їхніх церков є православними (усього таких 6), а не греко–католицькими, які домінують у діаспорах інших держав.

Ось така вона, мініатюрна Волинь, яка заховалась у далекому Парагваї.

Петро МАКАРУК