«Це — початок. Ти ж теж відчуваєш?»
Весна зараз — як я. Чуєш?
Скуштуй її на смак
Кожна квітка цієї весни проростає крізь моє серце.
Кожен її вечір — як обосічний меч. Наражаюсь на ці вечори…
Весна завжди так настає. Спочатку прокрадається в душу запахами. Заледве вловимі, вони пришвидшують пульс. Хочеться вітатися за лапку з кожним вербовим котиком… Вдихнеш на повні груди, подивишся вгору — і поринаєш у глибінь неба. Губишся між зорями. І якась із них тобі — провідна. Знаєш її на ім’я.
А на тому небі — дивний такий місяць, високий і тривожний… І потім він заглядає у вікно. І залягає монеткою на дні кружок, із яких ми п’ємо м’ятний чай.
Вона п’янить. І, розчинивши в собі кришталь сумнівів, буває холодна.
Відчуваєш? Тривожність — вона у всьому. Тендітне зелене мереживо перших дрібних листочків — ще боязке, хоч і вперте. Покинуті з осені гнізда чекають своїх поселенців. Земля прокидається. Але її ще не варто чіпати…
Весна ще вразлива. Ніжна й тривожна.
Як усе — на початку.
Це — початок. Ти ж теж відчуваєш?
Відчуй…
Поки весна — це лиш запах. І дощ. І запах після дощу.
Вона ще не набралася теплом і сонцем. Не вибухнула барвами. І впевненістю в перемозі.
Наважся. Скуштуй її на смак. Весна зараз — як вино з льодом. Вона п’янить. І, розчинивши в собі кришталь сумнівів, буває холодна.
Весна зараз — як я. Чуєш?
Так не буде завжди.
Почекай. Скоро весна зламається навпіл. Розквітне. Тепло — переможе.
І все буде — КОХАННЯ!
Наталка МУРАХЕВИЧ
