Посміялися — ​і годі. Чому не варто обирати майбутнє «по приколу»*

Десь в альтернативній реальності співак Святослав Вакарчук після закінчення курсу лідерства в Єльському університеті зі своїм багажем знань таки вирішив піти в політику і балотується в президенти. У цій реальності лідер «Океану Ельзи» зараз вийшов у 2-й тур виборів замість коміка Зеленського і конкурує з Петром Порошенком ідеями, візіями розвитку України, її економіки, науки, культури, армії, політичної системи і громадянського суспільства.

Але торік на просторово-часових розвилках освічений молодий інтелігент довго думав — ​і не наважився. Хоча, пригадується, Зеленський в «Інстаграмі» апелював до його задуму: «Ну шо, Слава, ты идешь или нет? Потому шо если ты — ​да, то и я — ​да».

Зрештою Володимир Зеленський все одно вирішив балотуватися… Ну як вирішив — ​так задумав його «творчий керівник» Ігор Валерійович Коломойський. І ось Вова вже «під шофе» вийшов зі свого «схрону» до журналістів, святкує перемогу в 1-му турі, плутає «окупацію Криму» з «ескалацією», дає слово нарешті прийти в прямий ефір, узяти участь у дебатах, але тут же його забирає.

А міг і на столі станцювати. Справді, 30% підтримки для комедіанта, який у серйозній політичній дискусії не може зв’язати двох слів (хоча роками кпинив через це над Кличком), котрий зеленого поняття не має про питання економіки, армії, міжнародних відносин, — ​шалений результат. «День сміху — ​прекрасна нагода для перемоги коміка», — ​казав Зеленський на початку виборів.

Але нам зовсім не смішно. Адже перемога Зе-кандидата — ​тривожний сигнал: українське суспільство демонструє симптоми серйозної недуги. Масовий патріотичний підйом 2014 року минув, як сон. Ми всі підійшли до краю прірви, і нас тягне ще далі — ​«а що, весело!»

О’кей, є чим дорікнути Порошенкові. Але навіть із непозбувним запитом на «нове обличчя» — ​чому, трясця, серед чотирьох десятків кандидатів, у тому числі й молодих, дотепних, при цьому ще й обізнаних на державному управлінні, — ​так багато українців обирають Володимира Зеленського?

Навіть знаючи, що за цією «пустушкою» стоїть утікач до Ізраїлю Коломойський зі своєю медіа-імперією, корупцією та жагою реваншу.

Перемога Зе-кандидата — ​тривожний сигнал: українське суспільство демонструє симптоми серйозної недуги.  

Знаючи, що кіношний Голобородько і реальний Зеленський — ​різні люди (перший — ​безсрібник, а в другого — ​цинічний багатомільйонний бізнес на ТБ, естраді й у кіно, заробітки в Росії, фінансування з держбюджету РФ).

Знаючи, що шоуменові не просто «пофіг» українська мова і культура — ​він над ними роками збиткується.

Знаючи, що після нашої втечі від Москви до Європи, оплаченої тисячами смертей українських солдатів, після років війни пан Зеленський висловлює готовність на колінах вимолювати мир у Путіна.

Знаючи, що ми обираємо не продюсера для наступного концерту «95-го кварталу», а керівника української дипломатії й Верховного Головнокомандувача Збройних сил країни, яка воює.

Чому? У кожного можуть бути свої причини й образи. Проте більшість громадян має спільний знаменник: «абияк, але не так» і «по приколу».

Коли стали зрозумілі виборчі розклади, той самий Святослав Вакарчук спохопився і записав відеозвернення, фактично закликавши українців не підтримувати Зеленського — ​не голосувати «по приколу». «Відмовившись від балотування на найвищу посаду в державі, я не відмовляюсь від власної відповідальності за долю країни. Я не збираюся стояти осторонь. Я не маю права мовчати», — ​сказав музикант і продовжив:

— Майбутнє не можна виграти в лотерею. Майбутнє — ​це не прикол. Його здобувають відважні, але й відповідальні. Майбутнє, як і доля країни, у наших руках. Не підведімо ж тих, для кого свобода і гідність — ​не пусті слова, а омріяна мета, за яку вони віддавали найдорожче».

Святослав наголошує, що «свобода вимагає відповідальності, а зміни — ​наполегливості, а не нетерплячості». І в кандидата-переможця має бути надійна команда, «а не випадкові люди, зібрані на «хайпі».

«Вибори Президента України для мене не «прикол». Тисячі наших співвітчизників, у тому числі молодих людей, віддавали своє життя і віддають прямо зараз для того, щоб ми з вами могли вільно обирати. Пам’ятаймо про це», — ​підсумував музикант, який цілком міг би стати запитаним політиком нової хвилі.

Вакарчук запустив хештег #ГолосуюНеПоПриколу в тих самих соцмережах, де збирає голоси на «хайпі» Зеленський. Ну о’кей, звернення інтелектуалів, письменників, поважних діячів культури й науки, груп «Першого грудня» і шевченківських лауреатів, навіть військових — ​«то таке…». Але Вакарчук говорить до тієї ж, переважно молодіжної аудиторії, що й Зеленський, і є для неї визнаним авторитетом.

Дуже хотілося б вірити, що до Вакарчука прислухаються: «потому шо если не думать — ​тогда ну шо ж»…

Петро МАКАРУК.