Тещина свіжина та серійний убивця
Той кабан виріс нівроку. Добре їв, швидко набирав вагу, і за кілька тижнів до Великодня його закололи. Мені, як старшому зятю, дісталося стегно — добрячий кусень м’яса з кісткою — кілограмів 40, не менше. Але коли довелося його тягнути в картатій торбі в руках, то здавалося, що вдвічі більше
З Коростеня до Здолбунова дістався пасажирським потягом «Луганськ — Львів». На станції тільки встиг випити кави та купити свіжі газети. Ледве притягнув свою ношу на перон. Коли почув оголошення вокзального диктора: «Дизель-поїзд сполученням «Здолбунів — Ковель» прибуває на першу колію», то полегшено зітхнув, що не потрібно буде тягнути торбу з м’ясом, яка стала ще важчою, через залізничний міст. Хто бував на цьому вокзалі, той знає, як іноді доводиться пасажирам.
Запхав я свіжину в дизелі під сидіння й почав дивитися у вікно. У Рівному у вагон зайшло чимало людей, які вечірнім поїздом поверталися з роботи додому. Відразу стало тісно, адже пасажири зайняли всі вільні місця. Щоб скоротити час у дорозі, я взявся за газети, періодично поглядаючи у вікно. Зовсім не зауважив, як люди, котрі їхали біля мене, чомусь підозріло озираючись, пересіли, а дехто просто став у проході, при цьому щось пояснюючи іншим пасажирам. Я тільки здивовано гмикнув й продовжив гортати пресу.
У Клевані в наш вагон зайшли товстенький капітан міліції та двоє солдатів внутрішніх військ, озброєні автоматами й у бронежилетах. Схвильовані пасажири їм показали в мій бік.
Чомусь саме до мене рішуче рушив офіцер і строгим голосом запитав:
— Що везете й куди їдете?
Я зауважив напружені обличчя солдатів за ним, хлопці міцніше стиснули зброю в руках й дуже підозріло зиркали.
— Що у вас у сумці? — знову наполегливо, але ввічливо поцікавився міліціонер.
Така пильна й незрозуміла увага правоохоронця до моєї скромної персони викликала здивування, адже в рюкзаку ще лежало дві «півторачки» заправленого калганом тещиного самогону. У вагоні запанувала мертва тиша. Нетерплячий офіцер із озброєними бійцями починали нервуватися й чекали моєї відповіді.
— Свіжина, — після хвилинної паузи розгублено пояснюю капітану, — а їду я у Ківерці…
Про горілку вирішив нічого їм не казати. Коли нахилився, щоб витягнути свою торбу, то побачив калюжу крові в себе під ногами, яка від руху поїзда вже розтеклася у проході.
І тут до мене нарешті дійшло. Очевидно, пильні пасажири, побачивши криваву доріжку, яка витікала з-під мого сидіння, вирішили, що з ними їде маніяк, котрий везе розчленований труп. Відразу повідомили провідника чи машиніста, адже тоді ще не було мобільних телефонів.
…Тещину свіжину з Коростеня я віз ранньої весни 1996-го, коли вся Україна ловила серійного вбивцю Анатолія Онопрієнка й було зовсім не смішно. Але цього разу реготав увесь вагон...
