Студентка Наталія Третьяк працювала на фермі в Данії і мріє про таку ж у рідній Україні

НІКОЛИ НЕ ПЛАНУВАЛА ПРАЦЮВАТИ В ГАЛУЗІ ТВАРИННИЦТВА

Наталка — єдина донька у батьків Алли Євгенівни і Руслана Михайловича. Ще коли дівчинка була малою, мама–кухар і тато–будівельник переїхали з бабусиного обійстя в невеликому хутірці у село Біличі неподалік Нововолинська. У школі мріяла про психологію, але від цієї професії відговорив батько. Натомість порадив стати технологом, бо хотів, щоб працювала на м’ясопереробному підприємстві і була недалеко від рідної хати. Донька такій перспективі не перечила. Для знайомства з професією, про яку не мала найменшого уявлення, обрала відділення технології виробництва і переробки продукції тваринництва в Горохівському коледжі ЛНАУ.

Моя комунікабельна та відверта співрозмовниця не приховувала, що спершу багато навчальних предметів освоювала поверхнево. Однак тепер уже розуміє, що повагу до майбутньої професії викладачі закладу «ростили» в ній поступово. У школі їй подобалися уроки біології і математики. Ставши студенткою, почала більше цікавитися анатомією і англійською мовою, а вже згодом — «Вступом до спеціальності» і «Свинарством» — предметами, які викладає подружжя Руслани Василівни і Леоніда Ярополковича Крисюків.

— В одну хвилину зловила себе на думці, що мені подобається це читати і знати. А коли в квітні 2017 року почула про можливість закріпити знання в Данії, відразу ж захотіла поїхати туди, — розповіла Наталія.

ГОСТИННІСТЬ ПО-СКАНДИНАВСЬКИ

Мама Наталки не була в захопленні від рішення вісімнадцятирічної доньки, яка швидкими темпами освоїла англійську мову. Тато вирішив підтримати і згодою на неблизьку й тривалу поїздку, і коштами. 23 грудня 42–річний Хенрік Андерсен зустрів дівчину в Орхусі — найбільшому місті Данії після столиці Копенгагена. Привіз на невеликий хутір, який облюбував для утримання свого господарства, всього за 25 кілометрів від Орхуса. Познайомив із сім’єю. Мила і приязна українка відразу сподобалася дружині фермера Шарлотті, яка в сімейному бізнесі є ветеринаром. Після вечері Хенрік відвіз гостю в її першу оселю — кемпінг на колесах зі всіма зручностями. В ньому було настільки комфортно, що згодом не хотіла переїжджати в спеціальні будиночки для працівників.

З усмішкою пригадувала, що уявляла свиноферму з купами гною та нестерпним запахом. Натомість побачила чисті приміщення без «ароматів».

Наступного дня гостинний датчанин запросив дівчину в супермаркет і на 200 євро з нагоди католицького Різдва заповнив її візок продуктами. Вже через деякий час українка побачила, що іноземці частенько балували своїх працівників сюрпризами: на свята, дні народження дарували сувеніри і солодощі, частували улюбленими датськими стравами, скажімо, рисовим пудингом чи м’ясом із солодкою картоплею.

«Я ПОЧУВАЛАСЯ НЕ НА ЗАРОБІТКАХ, А НІБИ ЗАВЖДИ ТУТ ЖИЛА»

— Ферма, на якій працювала, — це величезний комплекс. Хенрік Андерсен продавав щодня 1500–2000 свиней. Мені серед десяти працівників довірили найменших свинок, — ділилася враженнями волинянка.

З усмішкою пригадувала, що уявляла свиноферму з купами гною та нестерпним запахом. Натомість побачила чисті приміщення без «ароматів». У свинарник, в якому працювала, тварин переселяли за тиждень до опоросу. Наталка доглядала їх та новонароджених поросяток, доки ті набирали вагу сім кілограмів. Швидко навчилася годувати, робити потрібні щеплення, уколи… Протягом року відпрацьовувала 160 годин на місяць (згідно з контрактом). Зовсім не перевтомлюючись, щомісяця отримувала 1500 євро.

Із кемпінгу на колесах переселилася в будиночок, споруджений на території комплексу спеціально для працівників. Така розкіш коштувала 200 євро. Ще 150 євро, не відмовляючи собі в ласощах, витрачала на харчі. Якось захворіла, то Андерсени безкоштовно відвезли дівчину в лікарню, купили таблетки. На роботу кілька кілометрів їздила скутером хазяїв.

У Данії українка відразу ж знайшла багато друзів. З ними у вихідні мандрувала до моря, в найгарніші міста і сусідні європейські країни. Засумувавши за рідними, просилася у відпустку додому. Так швидко минув рік, і Наталія повернулася на Волинь. Вийшла на навчання з академвідпустки з мрією закінчити коледж і вступити до Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, отримати водійське посвідчення і повернутися на роботу в Данію, де сімейство Андерсенів обіцяло роботу на загальних умовах.

Нещодавно директор Горохівського коледжу ЛНАУ Олег Жельчик запропонував Наталці розповісти про те, як застосовувала здобуті в закладі знання на практиці, навчаючись сучасному господарюванню у датчан. Студентка охоче поділилася своїми враженнями з ровесниками. Водночас казала, що коледж дав їй не лише ґрунтовні знання для майбутньої професії, а й загартував, навчивши «домашню» дівчинку бути самостійною. Особливі слова вдячності адресувала викладачам Олегові Жельчику, Руслані і Леонідові Крисюкам, Галині Сальниковій, Надії Загоруйко, Людмилі Ковтун.

…Наприкінці нашої розмови висловила побажання, щоб і в Україні були такі ж тваринницькі ферми, як в Європі, щоб наша країна була такою ж багатою, як Данія, яка цьогоріч знову ввійшла в першу десятку країн щастя.

P. S. Коли публікація була готова до друку, стало відомо, що наша героїня під час приватної поїздки в Німеччину потрапила в жахливу автопригоду, в якій отримала пошкодження хребта. Зараз дівчину доставили до Львова. На її лікування потрібні чималі кошти, яких батьки не мають. З ініціативи Олега Жельчика першими допомогу почали збирати викладачі і студенти коледжу. Пам’ятаючи, що добро повертається сторицею, зробити таку хорошу справу може кожна милосердна людина.

Гроші можна переказувати на рахунок: 5168 7573 5313 3236 — Третьяк Алла Євгенівна.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.