Найчастіше проблема схуднення актуальна у підлітковому віці.
Схуднути за будь-яку ціну. Чому дівчата себе калічать?
«Та вони тепер з жиру бісяться! Дурні примхи. Переросте, порозумнішає», — міркують батьки, помітивши, що донька мордує себе дієтами і фізичними навантаженнями, щодня зважується і нарікає на зайві кілограми, хоча їх у неї нема. Так непомітно може розвинутися хвороба, що має назву анорексія
«Я здавалася собі товстою тіткою, яка скоро у двері не пройде»
З 15–річною Діною ми розмовляли на лікарняному подвір’ї з дозволу її мами, якій пообіцяли зберегти анонімність. Жінка досі не може зрозуміти, чому це сталося з її дитиною, «яка мала все»…
— Мені купували дорогі речі, але при цьому сподівалися, що і я маю відповідати найвищим стандартам. Та бути відмінницею у мене не виходило, якихось особливих талантів теж не було. І я зосередилася на тому, як виглядаю. Тим більше, що і мама, і старша сестра іноді мене дражнили «пухликом», та й у школі серед однокласниць найпопулярнішою темою було, як схуднути. Щоб не привертати уваги, я за столом не відмовлялася від їжі, але потім відразу від неї позбавлялася у туалеті. Далі це стало звичкою. Одяг став завеликий, довелося купувати на два розміри менший. Але все одно я здавалася собі товстою тіткою, яка скоро у двері не пройде. Коли припинилися місячні, мама повела мене до гінеколога, думала, що я завагітніла. Обстежили — і з діагнозом «анорексія» поклали в стаціонар. Лякали «психушкою», але батьки домовилися, щоб лікувалася тут, — скупо розповідала дівчина, погодившись на інтерв’ю на прохання лікаря.
Низька самооцінка з неприйняттям себе накладається на соціальні вимоги щодо того, як повинна виглядати жінка, і на неможливість досягти глянцевого ідеалу.
На жаль, сьогодні це захворювання стає усе більш поширеним. Страждають від нього і заможні та знамениті, і прості смертні. Наприклад, кронпринцеса Швеції Вікторія протягом 20 років бореться з анорексією, від якої лікувалася у США. Про це вона відверто говорила в ефірі місцевої радіостанції, аби застерегти інших.
А найбільш ранній медичний опис нервової анорексії належить Річарду Мортону, одному з видатних лікарів XVII століття. Про свою першу пацієнтку Мортон пише так: «…і на вісімнадцятому році свого життя, в липні, вона впала в повну пригніченість… її апетит почав знижуватися, травлення стало поганим, її плоть зробилася млявою, і вона виглядає блідою». Лікар описував дівчину як «скелет, тільки покритий шкірою». І було це у 1689 році.
Без психіатра тут не обійтися
В основі нервової анорексії лежить спотворене уявлення про власне тіло та змінене ставлення до процесу їжі. Найчастіше проблеми виникають у підлітковому віці. І зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що дитина зациклилася на схудненні, втрачає здоровий глузд.
Докори, вмовляння не діють. Сподівання, що все владнається саме собою, марні. У хворого на нервову анорексію не може бути адекватної оцінки того, що відбувається. Порушується обмін речовин, починаються гормональні зміни, випадає волосся, у дівчат припиняється менструальний цикл. Попри те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки. Отже, потрібно звертатися по допомогу до лікарів. До тих, які знаються на цій проблемі або хоча б стикалися з нею.
«Це серйозний психічний розлад із високим відсотком смертності. Спочатку голос анорексії допомагає відчувати емоційний комфорт. Втім, поступово лагідний дружній шепіт перетворюється на внутрішнього диктатора, якому неможливо заперечувати», — до такого висновку дійшли дослідники стану людей з анорексією Сара Вільямс та Марія Рід.
От тільки вчасно розібратися, що це за хвороба, спочатку людині важко. Розлади харчової поведінки часто виникають на грунті неодноразово пережитого насильства в дитинстві — як в родині, так і в школі. Низька самооцінка з неприйняттям себе накладається на соціальні вимоги щодо того, як повинна виглядати жінка, і на неможливість досягти глянцевого ідеалу.
У прагненні скинути вагу нерідко дівчата підсідають на антидепресанти, побічний ефект від яких — зниження апетиту, чим ще більше шкодять собі. Окрім нервової системи, функціональні порушення знищують весь організм: це хронічне зневоднення, виснаження серцевого м’яза через брак солей калію, порушення балансу електролітів, тахікардія, гастрити, виразки слизових оболонок. Кришаться зуби, темніє емаль, на обличчі з’являються набряки. Голодуючий мозок не в змозі адекватно переробляти інформацію. Дефіцит поживних речовин виснажує його і людина не здатна аналізувати ситуацію, впливати на неї.
Раніше вважалося, що розлади харчової поведінки в основному прерогатива жінок. Сьогодні від них все частіше страждають і чоловіки. Зворотний бік анорексії — булімія — патологічно підвищене відчуття голоду, «звірячий апетит», що змушує поглинати все, що є в холодильнику. З результатами переїдання борються самотужки, викликаючи блювоту. І так триває роками. Люди не звертаються по допомогу. Але самому з цього зачарованого кола не вирватися.
Зазвичай хворі потребують і медикаментозного лікування, і психотерапії. Їх має «вести» кілька спеціалістів: психіатр, психолог або психотерапевт, фахівець з харчування, гастроентеролог. У тих, хто вважає, що позбувся хвороби, можуть траплятися рецидиви, але людина вже знає, що робити в такому випадку, і швидше справляється з проблемою.
Оксана КРАВЧЕНКО.
