СтопКомік. Кар’єра Володимира З., яку ще можна спинити

За це істоті ШЗ слід щиро подякувати. В будь–якому разі особисто я дуже вдячний їй за, наприклад, оцю заяву — ​«Штаб Зеленського: питання віри, мови, історії треба винести за дужки до закінчення війни» (https://zbruc.eu/node/88220), в якій, попри нехлюйське користування висловом «виносити за дужки», доволі чітко прорізався сенс другого туру і мого в ньому голосування

Тепер, після епохального винесення за дужки, стало ясніше ясного: проект Зе є нічим іншим, як софт–версією старої Партії реґіонів. Гард–версія в особі Бойка після візиту його до Москви отримала реальні шанси на другий тур, і якби не розкольництво Вілкула, то нині стояв би перед нами той «вибір», про який я з деяким жахом і не без огиди писав минулого тижня, — ​між Зеленським та Бойком. Тобто, як тепер бачимо, між двома версіями старої Партії реґіонів. Між двома її, можна сказати, крилами (якщо до такої потвори взагалі хоч якісь крила ліпляться): умовно молодшим і умовно старшим.

Але гард–версія тимчасово відпала, й залишається софт. Іншими словами, свій реванш риги беруть «не мытьем, так катаньем». Я вжив би тут і наше українське — ​тихою сапою. Тихий реванш старих політичних профі під прикриттям «аполітичного» коміка–новачка.

Особа, вуста якої від імені Штабу Зеленського так виразно проартикулювали згадане «винесення за дужки» віри, мови та історії, цілком тягне на софт–версію незабутнього Табачника. В одній з учорашніх теледискусій зненацька промайнула інформація (як на мене, недостатньо наголошена) про його недавнє політичне минуле: Дмитро Разумков, виявляється, був одним із лідерів молодіжного крила Партії реґіонів і належить до середовища небезвідомого реґіонала Хомутинника.

Проект Зеленського є нічим іншим, як пом’якшеною версією старої Партії реґіонів.

Що ж, усі ниточки в тих, у кого й були, і тягнуться від них куди слід. Умовний Табачник плюс безумовний Хомутинник плюс Штаб Зеленського дорівнює вчорашні. Тобто передмайданні. Тобто ті, кого від влади в Україні посунула Небесна сотня. Нагадаю: ціною своїх життів. Але от вони повертаються — ​в дещо пом’якшеній і навіть забавній формі кар’єрного коміка. І все ж — ​вірні собі й незмінні у векторі. Бо риги — ​це слуги, і ригів колишніх не буває. Навіть якщо відтепер вони «слуги народу».

Про це можуть не знати наші озброєні ґаджетами неовиборці, наші рідні «гості з майбутнього», які, кажуть, так масово прийшли на виборчі дільниці, аби підтримати «нове й нічим не заплямоване» обличчя. Тато й мама про Небесну сотню, очевидно, не розповідали, а що розповіли, те забулося. Але, можливо, ще не пізно з ними про це поговорити? І оскільки уже весь їхній світ помістився в ґаджеті, то з нього ж їм і показати, як воно все було? Може, знайдуться ще кадри з кривавими місивами тієї зими? Дикі у своїй непоясненній жорстокості звірячі розгони? Побиття беззахисних перехожих киями й ногами? Жбурляння в бік мирного натовпу світлошумових гранат і газові атаки? Роздягання догола на тріскучому холоді захоплених у полон демонстрантів і проганяння їх крізь беркутівські лави? Поливання напівоголених чоловіків — ​на тому ж холоді — ​з крижаних водометів? Тіла перших застрелених протестувальників? Утрачені назавжди очі, кисті рук, ступні?

Можливо, ще є сенс пояснити всім, хто забув чи не знає, що все це не постановка, не комп’ютерна гра, не приколи і навіть, на жаль, не страшний сон? Що це сама дійсність — ​наша, не чиясь. І вона ще так близько від нас. І ми так радісно крокуємо до її повторення. В якому, до речі, софт–версії вже не передбачено.

Виносять за дужки віру, мову, історію «до закінчення війни» (слід розуміти, вже скорого?).  Гнучко не заперечують щодо ЄС і НАТО — ​от тільки чомусь «через референдуми». З якого дива ті референдуми, коли все вже є в Конституції? А з такого дива, що це затягування, замилювання, заморочування. Така собі тактика, старенька й випробувана. Їхні папєрєднікі — ​якщо хто забув або просто неовиборець — ​так само ж нам якоюсь євроінтеґрацією голови морочили, й досить довго — ​аж поки перед Путіним не здулися.

Зате є софт–реґіональний проект перехоплення влади. Поки що, до 21 квітня, він в овечій шкурі. Виносять за дужки віру, мову, історію «до закінчення війни» (слід розуміти, вже скорого?). Гнучко не заперечують щодо ЄС і НАТО — ​от тільки чомусь «через референдуми». З якого дива ті референдуми, коли все вже є в Конституції? А з такого дива, що це затягування, замилювання, заморочування. Така собі тактика, старенька й випробувана. Їхні папєрєднікі — ​якщо хто забув або просто неовиборець — ​так само ж нам якоюсь євроінтеґрацією голови морочили, й досить довго — ​аж поки перед Путіним не здулися. То чому б і спадкоємцям не повторити? У них же й приказка улюблена є про можем повторить.

Тож я дякую Штабу Зеленського з усіма його винесеннями за дужки — ​мови, історії, а відтак і самої України. Завдяки цій нехитрій арифметичній дії з дужками я тепер маю особисту мотивацію, з якою наближаюся до згаданої квітневої дати: СтопКомік.

Недарма ж, поки я писав, на моєму улюбленому радіо звучало «They Can’t If You Don’t Let Them» — «Вони не зможуть, якщо ви їм не дасте».

Юрій АНДРУХОВИЧ,
письменник, поет, прозаїк, есеїст
https://zbruc.eu/node/88318