Луцький замок узяв нащадок короля?
11 квітня 1597 року у Варшаві стратили керівника українських повстанців Северина Наливайка
«З вигляду гарний чоловік, сильний і стрункий, з вихованим і відвертим обличчям. Ні одним рухом не виказує малодушності або страху. Багато хто шкодував, що він свою чесноту й мужність замість на хосен (користь. — Авт.) Батьківщині обернув їй на згубу» – так описав очевидець ватажка українських повстанців, якого везли у в’язницю.
У нього багато варіантів імені — Семерій, Семен та Семексій, але в історію увійшов як Северин. Народився в Гусятині (нині Тернопільської області). Про його родину відомо тільки те, що батька до смерті побив польський магнат Мартин Калиновський, а брат Дем’ян був видатним полемістом та церковним діячем.
Є припущення, що Семерій — син княжни Гальшки (племінниці князя Василя Острозького, її мати Беата була позашлюбною дочкою короля Жигмонта Старого) та князя Дмитра Сангушка. Недарма він та його брат Дем’ян швидко здобули в Острозі значні позиції. Семерій став сотником і очолював особисту охорону князя, а Дем’ян був його духівником.
Уже пізніша традиція зробила Семерія козацьким ватажком (роки гетьманства — 1594–1596). Хоча сучасники добре розрізняли наливайківців та низових козаків, з якими у сотника були свої рахунки. Після ряду походів у Молдавію Наливайко рушив на Волинь. Його війська з’явилися під Луцьком під час ярмарку. Міщани вислали назустріч делегацію на чолі з єпископом Бернардом Мацейовським. Нападники погодилися на викуп, але пограбували ще й передмістя та вдерлися в замок, який тривалий період мав славу неприступного. Його не змогли взяти війська польського короля Болеслава у 1069–му, війська засновника Москви Юрія Долгорукого у 1149–му, галицькі полки у 1150 та 1155 роках. Не здобути й монголо–татари у 1259–му та поляки у 1431–му під час Луцької війни.
Є припущення, що Семерій — син княжни Гальшки (племінниці князя Василя Острозького, її мати Беата була позашлюбною дочкою короля Жигмонта Старого) та князя Дмитра Сангушка. Недарма він та його брат Дем’ян швидко здобули в Острозі значні позиції. Семерій став сотником і очолював особисту охорону князя, а Дем’ян був його духівником.
Відтак рушили у Білорусь. Це переповнило чашу терпіння короля, і довкола улюбленця мас почали згущуватися хмари. Королівське військо вийшло назустріч повстанцям. Після боїв ті відступили на Лівобережжя.
«Того ж року, 1595, з військом литовським погонивши в селі Лубни, на річці Сулі, козаків побили. Спочатку Шавулу зарубали, Панчоху четвертували, a Наливайка Северина, піймавши, до короля послали, там його, замурувавши, тримали аж до осені, до святої Покрови; там же його четвертовано», – повідомляє про страту ватажка повстанців Баркулабівський літопис. За іншими даними, його вінчали розпеченою короною та спалили живцем у мідному бику (давній засіб страти. — Авт.).
Події 1595–1596 років настільки усіх вразили, що шляхта почала називати українсько–білоруську православну опозицію «наливайком».
Андрій БОРКОВСЬКИЙ
