Олександра Щербакова за роботою.
Як моєму батькові зір повернули
60 літ тому газета «Волинь» (тодішня «Радянська Волинь») опублікувала матеріал про відділення офтальмології обласної лікарні
У цей медичний заклад через грубі порушення техніки безпеки потрапив мій батько. Він працював у столярному цеху. Якось туди зайшов слюсар, якому захотілося щось змайструвати. Взявши до рук зубило, почав відрубувати від шматка заліза смужки. Оскільки те місце не призначалося для слюсарювання, шматок металу відколовся і влучив батькові в око. Жоден хірург не наважився взятися за скальпель, і хворого доправили до окулістів. Операцію провели три жінки: Ольга Склянська, Олександра Щербакова і Леніна Гнатюк.
У статті «Людині повернуто зір» («Радянська Волинь» за 22 березня 1959 року — на фото) йдеться, що пошкодження виявилося вкрай небезпечним. Осколок влучив у склеру ока, утворивши чотириміліметрову рану. Непросто було дістати той шматок заліза. Лікарки зробили розріз, витягнули його і наклали шви. Хворого виписали без втрати зору.
Непросто було дістати той шматок заліза. Лікарки зробили розріз, витягнули його і наклали шви. Хворого виписали без втрати зору.
На радощах батько написав у редакцію листа на кілька рядків. Газета не лише опублікувала його подяку лікарям, а й розповіла про відділення офтальмології. Через 60 літ я, відшукавши цей номер, зацікавився долею тих жінок.
І ось на одній із затишних вулиць Старого міста розмовляю з Марком, сином Олександри Щербакової. Він розповідає про свою маму, яка декілька років тому відійшла в засвіти. Показує улюблені світлини, пригадує родину Янюків–Щербакових із Горохова. Під час Другої світової її вивезли на примусові роботи у Східну Пруссію. Після війни повернулася в рідні краї. Дід Марка ще декілька років провів у сталінських фільтраційних таборах. Чоловіка перевіряли, чи його не завербували як ворожого агента.
Коли Олександра Щербакова навчалася у Львівському медичному інституті, познайомилася зі студентом-волинянином із Горохівщини, з літописного Дружкополя, нині приєднаного до села Журавники. Одружилися, виховали двох синів. Обраній професії офтальмолога жінка присвятила все життя.
Марко познайомив мене ще з однією лікаркою — Ольгою Білан. Вона теж працювала в цьому колективі і добре пам’ятає батька. Згуртувала всіх завідувачка Ольга Склянська. Дівчата дружили сім’ями, разом працювали на суботниках. Після виходу на пенсію Склянська виїхала у Харків, де народилася. Писала листи, телефонувала. Потім її не стало. Вона була найстаршою з усіх трьох лікарок.
На жаль, не вдалося відшукати Леніну Гнатюк…
Валентин ЛЮПА, краєзнавець
