Польські повстанці проводили огляд військ під Черевахою

Повстання 1830–1831 років охопило і Правобережну Україну. Окрім кількох битв на теренах південної Волині, військові дії точилися і на Волинському Поліссі. У Ковельському повіті організа­цією повстання зайнявся власник містечка Кашівки (нині село Ковельського району) Станіслав Ворцель, а в Луцькому — ​Ксаверій Годебський. На Рівненщині бунтарів очолив Нарцис Олізар із Рафалівки (нині Володимирецького району).

На свій страх і ризик Годебський прибув до Рафалівки із загоном 500 чоловік. Разом з Олізаром вони вирушили на захід. Поляки зупинилися в лісах біля села Череваха (нині Маневицького району). Надійшов і Станіслав Ворцель зі своїм загоном. Наступного дня провели огляд війська. У розпорядженні керівників було 300 кіннотників, 160 піших стрільців та численні тлуми селян із косами, усього близько 1 тисячі людей. Оскільки не знали, що робити далі, то вибрали цивільно–військову раду, на чолі якої став Нарцис Олізар, а військовим очільником визначили капітана Богдановича.

Найактивніші заводії планували перейти австрійський кордон і втекти в Галичину, та багатьом це не вдалося: їх схопили і розстріляли, а маєтки конфіскували.

Вирішили піти на Пінськ та Кобин і з’єднатися з тамтешніми повстанцями, а потім повернутися на Волинь. Коли дійшли до Городка (нині Маневицького району), то прибіг якийсь чоловік із проханням допомогти ковельчанам, над якими знущався справник Лащевський. Частина загону під керівництвом Богдановича вирушила на Ковель. Потім мали повернутися назад до Городка.

Надвечір поблизу Несухоїж поляки перейшли Турію. Біля самого міста наткнулися на козачий патруль. На запитання «Хто там?» відповіли російською. Але в цей момент один із повстанців пальнув по козаках із рушниці. Один вартовий упав, другий втік і підняв тривогу. Почувся гуркіт барабанів на вулицях міста. Поляки створили табір із возів біля цегельні, але до бою не дійшло. Удосвіта 19 квітня прийшло двоє міщан, які розповіли, що росіян уже немає. Та коли загін наблизився до міста, почулися постріли. Зав’язалася сутичка, і незабаром козаки втекли з Ковеля.

Повернувшись до Городка, повстанці застали жахливу картину погрому. Близько 2 тисяч російських солдатів ущент розбили загін Олізара. Прибульці не знали, що робити. Вирішили розійтися по домівках, бо подальша боротьба через брак зброї, коней та малу чисельність загону була безперспективною. Найактивніші заводії планували перейти австрійський кордон і втекти в Галичину, та багатьом це не вдалося: їх схопили і розстріляли, а маєтки конфіскували.

Андрій БОРКОВСЬКИЙ