Ну скільки можна про це нагадувати?
Пора змінити нерозумні традиції
Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редактор відділу соціального захисту «Газети Волинь» Євгенія СОМОВА
… як боротися з паліями
Під час недавнього відрядження у Володимир–Волинський район доводилося бачити випалені узбіччя доріг, обвуглені дерева, чорні смуги полів, проїжджати територіями, над якими висів смог. Щороку навесні повторюється одна і та ж картина: села і міста затягуються густим білим димом. Власники обійсть, прибираючи на присадибних ділянках, спалюють залишки сухого листя, гілля, торішню траву й побутове сміття. Палять, бо звикли — так, кажуть, легше наводити лад на подвір’ях і городах. Багаття горять не лише ввечері, а й серед білого дня. Люди вже й не криються. Мовляв, моя ділянка, що хочу, те й роблю. Не задумуються, яку небезпеку несе вогонь. Нерідко він виходить з–під контролю і перекидається на будинки, ліс.
З початку року, за даними Головного управління ДСНС у Волинській області, внаслідок підпалу сухої рослинності трапилося понад 140 пожеж. Кілька з них — на торфовищах. Там вогонь особливо підступний, бо ж поширюється не лише поверхнею, а й вглиб. В реальності ж пожеж значно більше. Адже не всі з них фіксуються. Кожне займання сухостою зумисне або через недбальство. Люди не замислюються над наслідками своїх дій, над тим, яку небезпеку несе спалювання сміття, хоча про це постійно застерігають пожежники, медики, екологи… Дим містить й безопірен, сильний канцероген, який викликає онкологічне захворювання. Про це говорять медики. Але селяни роблять своє. Мовляв, палили і будемо. А на те, що дихати їхнім димом мало кому приємно, що кожен із нас має законне право на безпечне життя і здорове навколишнє середовище, їм начхати (про завдану шкоду рослинному і тваринному світу взагалі мовчимо).
На Горохівщині багато зробив для лісовідновлення покійний лісничий Йосип Сидорук. Завдяки йому та однодумцеві Луці Жабчуку урочище Холонів отримало статус заповідника.
Звісно, порушників правил співіснування карають, але штрафи мізерні. Тож нікого не лякають. Та й спіймати зловмисника на гарячому непросто. Особливо, коли горить розпайована земля.
Селяни, яких спіймали на гарячому, знаходять виправдання: нема куди дівати сміття… Звісно, не всюди організовано вивіз й утилізацію. Але це вже на совісті влади. Та й самі мешканці повинні вимагати від органів місцевого самоврядування вирішити цю проблему або компостувати побутовий непотріб.
… хто займе нішу проводового мовлення
«Не працює радіо», «Диспетчери не приймають заявки про пошкодження», «До майстрів не додзвонитися» — такі скарги доводиться вислуховувати від волинян. Люди телефонують до редакції газети, сподіваючись, що їм допоможуть вирішити проблеми чи принаймні їх вислухають.
— Мій «брехунець», як примхлива дамочка, — розповідав Іван Притолюк із Луцька. — Коли сухо на вулиці — працює. А падає дощ — замовкає. Приїде монтер, підніметься на горище, щось підремонтує — оживає. Але ненадовго, до першого дощу. Я звик до нього, але, певне, доведеться відмовлятися, бо набридло постійно викликати майстрів.
Особливо багато нарікань на незадовільну роботу проводового радіо від мешканців сіл. Найчастіше там рветься провід, падають опори мережі. У їхнього власника, Укртелекому, на всі «чому» споживачів є відповідь: лінії, технологічне обладнання застарілі, послуга нерентабельна і нині стала непопулярною. Слухаєш їх і розумієш: відновити і підтримувати у належному стані існуючі комунікації дротового мовлення ніхто не збирається. То ж воно поступово відмирає, лінії демонтуються, персонал, який обслуговує, скорочують.
Щороку ПАТ «Укртелеком» втрачає понад 700 тисяч радіоточок. Якщо у 1991 році на території України їх було 19 мільйонів, практично все населення мало в квартирах «брехунця», то нині залишилося менше мільйона. У будинках, що вводяться в експлуатацію в містах, проводове радіо не передбачене, а в старих від нього відмовляються, бо незадоволені роботою. Тож його місце займають інтернет, FM–станції, кабельне телебачення. Вони задовольняють потреби населення в інформації, але дещо для них не під силу. Це — оповіщення в разі військових дій, техногенних чи природних катастроф, надзвичайних ситуацій. Тому знищення мережі радіоточок — загроза національній безпеці під час війни. Адже дротове радіо у сільській місцевості поки що найдоступніше джерело інформації і спосіб сповістити населення на випадок якоїсь біди. Чим замінимо його? Зрештою, проводове могло б бути альтернативою сучасним засобам зв’язку і за бажання можна було б зробити дротову інфраструктуру рентабельною.
… нищенням лісів й ентузіастами, які їх відновлюють
Ведучого телепрограми «Світ навиворіт» й екстремала–мандрівника Дмитра Комарова, певне, знає вся Україна. Де тільки не побував чоловік. А недавно його потягнуло в небо. Дмитро здійснив мандрівку літаком малої авіації через усю країну. Ділячись враженнями від подорожі, розповідав, що був шокований «лисими» Карпатами: «Знизу цього не видно, а от з висоти — просто якесь жахіття! На багатьох вершинах є залисини, просто знищений ліс». Зрештою, вирубують не тільки на Закарпатті, а й на Волині, продаючи ділову деревину за кордон. Вирубують навіть червонокнижні породи. «Що залишимо дітям, онукам?» — запитують мешканці селища Колки Маневицького району, стурбовані варварським ставленням до їхнього годувальника. Адже там, де колись ріс ліс, зараз голі галявини. На місці вирубок не росте навіть чорничник. Звісно, є ентузіасти, люди, яким болить душа за «зеленого друга». Вони намагаються рятувати його. Тож насаджують молоді деревця, декоративні кущі…
На Горохівщині, скажімо, багато зробив для лісовідновлення, збереження лісів покійний лісничий Йосип Сидорук. Завдяки йому та однодумцеві Луці Жабчуку урочище Холонів отримало статус заповідника. Там ростуть екзотичні породи дубів, посаджені ще в тридцяті роки минулого століття. За переказами старожилів, жолуді привозив магнат граф Красицький із Канади, Америки. З ініціативи лісничого на Горохівщині з’явилося чимало нових цінних посадок дерев, кущів. Поблизу Нового Зборишева, Ковбані почали вирощувати рідкісні в Україні дрібнолисті в’язи, пробкові дерева, кущі калини, чорноплідної горобини, обліпихи…
Йосип Сидорук уперше в області висадив плантації грецького горіха. А горохівчанам подарував чудовий дендрарій, який набув статусу пам’ятки садово–паркового мистецтва під назвою «Сидоруків парк». Тут ростуть софора японська, тис ягідний, тюльпанове дерево, чорна і веймурова сосни. Як стверджує доцент біологічного факультету СНУ імені Лесі Українки Лариса Коцун, яка займалася описом дерев, там їх нараховується 68 видів, 2 гібриди, 14 декоративних форм, 10 з яких занесені до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи. Ці дерева цінні ще й тим, що можуть стати маточником для розмноження. Йосип Сидорук жив не лише для себе, а й для людей. Про це й нагадують дендропарк у Горохові, екзотичні породи дерев у місцевих лісах.
