«З усіх іноземних інвестицій, які торік надійшли на Волинь, 88% осіло в Нововолинську»

«бояться, щоб я не подався у нардепи, тому й такі «рейтинги»

–Вікторе Борисовичу, з огляду на великий ажіотаж навколо президентських виборів, ви хотіли б стати главою держави або народним депутатом, адже деякі ЗМІ навіть опублікували рейтинг імовірних кандидатів по 19-му виборчому округу, серед яких є і ви?

— Президентом — ​ні! Тому, що я не маю відповідного досвіду роботи на міжнародному рівні й усвідомлюю ту відповідальність, яка лягає на плечі людини, котра ним стає. Не реалізувати обіцяне, не оправдати очікування людей — ​це для мене найгірше. Щодо депутатства, то дехто, мабуть, не хотів би, щоб я балотувався, тому «зробив» відповідні «рейтинги». Видно, ті люди добре знають, що в разі обрання у парламент я не бігав би дворами, щоб зробити майданчики та пісочниці, а займався б державотворенням. Адже працювати є над чим. Наприклад, ми ще тримаємося за Житловий кодекс радянської України, який конче потребує змін. Багато говоримо про необхідність переймати досвід інших держав, але досі так і не прийняли закон про муніципальну поліцію. Водночас зменшуємо кількість працівників у правоохоронних органах, що сьогодні неприпустимо. Раніше в Нововолинську було понад 200 чоловік особового складу, тепер — ​менше сімдесяти. На жаль, останнім часом балотування у Верховну Раду перетворюється в бізнес. Витрачаються великі кошти. Я їх не маю, як і спонсорів, котрим потім треба буде «відпрацьовувати».

«Всі хочуть із бюджету щось узяти, але його спочатку треба чимось наповнити»

— Якби отримали достатньо повноважень, що передовсім змінили б в міській господарці?

— Вона залежить від багатьох чинників, зокрема й від фінансування. Всі дивляться в бік бюджету, аби звідти щось узяти. Але його спочатку треба наповнювати. І не лише податками, а й іншими надходженнями, варто навчитися заробляти й самим.

Нововолинськ утримує лідерство з багатьох напрямів в області. Маємо найвищу середню заробітну плату, щороку відкриваємо нові виробництва...

Кілька років тому побував у Фінляндії, досвід якої для мене був дуже цікавим, оскільки ця країна, як і наша, тривалий час не мала своєї державності. Отож там багато місцевих бюджетів наповнюється за рахунок експлуатації комунального майна. Деякі з них мають до 70% надходжень саме звідти. А в нас навпаки — ​з бюджету витрачаємо кошти на його утримання. І друге, що, безперечно, складніше, — ​змінити психологію людей у ставленні до всього. Коли кожен не усвідомить, що від нього залежить багато, — ​доброго результату не бачити.

— Чи змінилося щось після децентралізації, аби можна було це втілювати в реальність?

— Шкода, що навіть ця реформа не розв’язала руки керівникам на місцях, якщо враховувати, що всі реформи повинні робити не для «галочки», а для покращення життя громадян. Повернімося знову ж таки до Фінляндії. Там, наприклад, без погодження із союзом муніципалітетів (це те ж саме, що Асоціація міст України) жоден законодавчий акт на рівні їхнього парламенту не є чинним. А в нас навпаки: прийняли — ​і «кидають» до виконання. Пільги по комуналці, харчуванню дітей, пасажирських перевезеннях, профтехосвіті тощо — ​забезпечуйте виконання. А де взяти на це кошти — ​нікого не цікавить. Ми ж, мовляв, фінансову базу вам збільшили, зросли доходи. І не беруть до уваги те, що за цей час гривня знезцінилася, видатків додалося. Це, знаєте, як собаці зробити довшим повідок і відсунути миску….

— Та все ж деценталізація має більше мінусів чи плюсів?

— Звичайно, плюсів більше. Загалом успішно відбулося об’єднання громад, навколо чого розгорнулися інші нові процеси. Але якщо позитивні зміни громадяни відчують на собі, тоді вже можна ставити високу оцінку. Побачимо, як господарюватимемо з 2020 року, коли з Києва перестануть виділяти гроші на ОТГ. Чи не понизить цей чинник спроможності громадян? Побоювання небезпідставні, адже в деяких об’єднаних громадах заробітна плата управлінського апарату становить сорок і навіть більше відсотків від усіх надходжень. Це — ​нонсенс!

— Що вас найбільше втішає і що найбільше непокоїть?

— Приємно, що Нововолинськ утримує лідерство з багатьох напрямів в області. З усіх іноземних інвестицій, які надійшли на Волинь у 2018 році, 88 % осіло в нашому місті. Маємо найвищу середню заробітну плату, щороку відкриваємо нові виробництва. Прикро лише, що знову ж таки законодавча база не встигає за нашим життям. Платоспроможність людей загалом спадає, особливо через підвищену вартість комуналки. Тепер ще й кажуть, що встановлювати тарифи на тепло треба на місцях, а не в НКРЕ, як було раніше. Але скажіть, хто встановлює ціну на газ, електроенергію, які є основою формування тарифів? Хто затверджує мінімальну заробітну плату, прожитковий мінімум? То чому мають на місцях відповідати за те, що від нас не залежить, і невдоволення людей спрямовувати на органи місцевої влади?

«Посада міського голови – це не трон, який передається у спадок»

— Наступного року Нововолинськ відзначатиме 70-річний ювілей? Чим здивуєте його жителів?

— Все, що робиться зараз у місті, має одну мету: зробити життя в ньому більш комфортним і затишним. І це робота не одного дня. Маємо, звичайно, й амбітні плани до ювілею — ​впорядкувати міський стадіон, де відбуватимуться основні масові заходи. Загальна сума проекту — ​21 мільйон гривень. А це — ​оновлення глядацьких трибун, ремонт стін, сучасні бігові доріжки, реконструкція дренажної системи тощо. До речі, будувався стадіон у 1950-х роках швидкими темпами до приїзду тодішнього генерального секретаря компартії Микити Хрущова…

— Небайдужі запитують, чи готуєте на своє місце правонаступника?

— Це не трон, який передається у спадок. Незалежно від мого рішення, працюю на оновлення команди, залучаючи молодих, розумних, ініціативних. Такими є мої заступники Олександр Громик, Вікторія Магдисюк, начальник відділу будівництва, комунального господарства і газифікації Богдан Миронюк та інші. Чи буду сам балотуватися наступного разу — ​залежить від багатьох моментів, перераховувати які, думаю, немає сенсу. Можу лише сказати: коли не підведе здоров’я, не зникне ентузіазм, бачитиму і відчуватиму підтримку людей, тоді разом із ними прийматиму рішення.